ПОМЕРЛА ВДОВА ЧОРНОВОЛА АТЕНА ПАШКО

20 березня відійшла у вічність відома поетеса, громадська діячка, учасниця українського правозахисного руху Атена Василівна Пашко. Це сталося з чотири дні до річниці смерті її чоловіка В'ячеслава Чорновола.

Про це повідомив у своєму блозі Мирослав Маринович.

Атена Пашко народилася у 1931 році на Львівщині. У 7-му класі писала повстанські вірші, на кілька з них було створено пісні. У 12-річному віці носила секретні матеріали з рідного села Пруси (тепер Бистриця на Дрогобиччині) до сусіднього Бикова.

Переїхавши в 60-х роках до Львова, мала широке коло спілкування з українською інтелігенцією з-поміж шістдесятників.

За свої виступи на оборону репресованих діячів української культури неодноразово зазнавала утисків і мала заборону на друк творів, пережила обшуки, звільнення з роботи й ув’язнення.

У 1969-1972 рр. брала участь у виданні підпільного журналу "Український вісник".

Атена Пашко. Фото надане ІП Василем Овсієнком

З 1980-х років поезії Атени Пашко друкувалися за кордоном. З її книжок – найвідоміші збірки поезій "На перехрестях" (Мюнхен, 1989), "На вістрі свічки" (Балтимор-Торонто, 1991), "Лезо моєї стежки" (Київ, 2007).

Атена Пашко – голова Союзу Українок (з 1991 р.). Багатолітній член політради і проводу Народного Руху України. Президент Міжнародного благодійного фонду В’ячеслава Чорновола (з 1999 р.), який вивчає, популяризує й увічнює пам'ять Чорновола, зокрема, виданням 10-томника його "Творів".

В'ячеслав Чорновіл загинув у автокатастрофі 25 березня 1999 року.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.