Церкви на Дніпрових схилах не такі важливі, як вертолітні майданчики

Церква Святого Миколая на Аскольдовій могилі не може отримати дозволи для проведення комунікацій до храму через статус дніпровських схилів як особливо цінних земель.

Цю проблему озвучив представник храму під час круглого столу на тему: "Стан і перспективи збереження пам’яток культурної спадщини, які передані або орендуються релігійними громадами", ініційованого постійною комісією Київради з питань культури та туризму.

«Як будувати вертолітний майданчик, то дозволи для будівництва і відведення землі на території пам’ятки історії та ландшафту місцевого значення видаються легко і просто, а коли до пам’ятки треба провести комунікації, щоб храм міг підтримувати у приміщенні сталу температуру, бюрократична машина відправляє священиків для отримання необхідних дозволів сімома колами пекла", - зазначив голова комісії Київради з питань культури та туризму Олександр Бригинець.

Нинішня Церква Святого Миколая на Аскольдовій могилі збудована у 1809 році, до неї культові споруди існували на цьому місці, починаючи з ХІ століття і з самого початку усі вони носили ім′я Святого Миколая.

На початку 1990-х рр. церква була передана релігійній громаді УГКЦ. Нині це діючий храм, який у 2001 році відвідав Папа Іван Павло ІІ під час свого апостольського візиту в Україну.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.