Анонс: бал-маскарад історичного танцю XVI-го сторіччя

17 березня 2012 року у залі Національного музею українського народного декоративного мистецтва Театр історичного танцю “Al’entrada” влаштовує бал-маскарад у стилістиці італійського Відродження: “Trionfo di Maschere” (Тріумф маски).

За словами організаторів, метою даного заходу є відтворення світських традицій Європи XVI ст., зокрема бальної культури цього періоду.

Для створення атмосфери історичного балу заздалегідь проводилися заняття з танцю, шилися костюми, вивчався історичний матеріал.

Особливого шарму заходу надаватиме присутність на балу музикантів – ансамблю старовинної музики “Хорея Козацька”, які будуть акомпанувати танцівникам.

Основною вимогою для учасника є наявність історичного костюму XVI ст. або вбрання минулих епох, яке б гармонічно поєднувалося з карнавальною стилістикою, та карнавальної маски.

Гостями балу є здебільшого активна молодь, яка цікавиться історією та культурою. Кількість учасників заздалегідь обмежена організаторами до 50 осіб, враховуючи розміри та специфіку імпровізованої бальної зали колишнього будинку митрополита, а нині музею.

Глядачі в залу не допускаються, проте можна спостерігати за дійством з балконів, придбавши звичайний музейний квиток.

Час і місце: 17 березня 2012 року, з 12:00 до 15:00. Національний музей українського народного декоративного мистецтва (Київ, вул. Лаврська, 9, корпус 29).

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.