КПУ хоче заборонити перейменування вулиць, пов'язаних із Великою вітчизняною

Комуністична партія України пропонує законодавчо заборонити місцевим органам самоврядування перейменовувати вулиці, названі на честь військовослужбовців, які здійснили героїчні подвиги під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, а також на честь подій цього періоду.

"Проект спрямований на увічнення пам'яті про Перемогу у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років шляхом збереження назв вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, скверів, мостів та інших споруд, названих на честь військовослужбовців, які здійснили героїчний подвиг, червоноармійців, партизанів, підпільників, бойових формувань Червоної Армії та інших подій, пов'язаних з Великою Вітчизняною війною", - йдеться в пояснювальній записці до відповідного законопроекту, зареєстрованого у Верховній Раді 14 березня.

Автори законопроекту - депутати фракції Компартії України Володимир Даниленко і Петро Цибенко - відзначають, що останнім часом в Україні є проблема перейменування вулиць, пов'язаних з періодом існування Радянського Союзу.

"Зокрема, за особистим бажанням керівників міст і селищ почали масово перейменовувати вулиці, назви яких, на думку керівників місцевої влади, пов'язані з негативним минулим, - зазначають депутати На жаль, при реалізації їх особистих поглядів український народ, а саме молодь, втрачає пам'ять про тих осіб, які ціною свого життя наближали перемогу радянського народу".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.