ЛЕКЦІЯ ПРО "ФАШИСТА" БАНДЕРУ НЕ БУЛА ПРОВОКАЦІЄЮ - ФОНД БЬОЛЛЯ

Про це йдеться в заяві представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні "Щодо ситуації навколо лекції Ґжеґожа Россолінського-Лібе 1 березня 2012 року в посольстві Німеччини".

Наводимо її повністю:

"Після резонансної публічної доповіді Ґжеґожа Россолінського-Лібе, яка відбулась 01.03.2012 року в приміщенні Посольства Німеччини в Україні в рамках проекту "Національне державотворення в Україні XX-го сторіччя", організованого Представництвом фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні, Німецькою службою академічних обмінів та Посольством Німеччини в Україні, в пресі, на сторінках Інтернет-порталів та у блогах з’явилась численна кількість публікацій, коментарів, рецензій, відкритих листів і звинувачень на адресу організаторів, в яких, на жаль, окрім рефлексій на тему доповіді, присутні також перекручені факти, напівправда про хронологію подій та відверто неправдива інформація. Для того, щоб розставити усі крапки над "і", ми маємо зазначити наступне:

> Кількість заявок на участь у публічному заході в Посольстві Німеччини 01.03.2012 року (яка значно перевищувала кількість наявних місць у залі) і величезна кількість публікацій та жвава й контроверсійна суспільна дискусія після доповіді Россолінського-Лібе підтверджують, що українське суспільство прагне неупередженого, критичного аналізу власної історії й що доповіді європейських істориків можуть каталізувати настільки необхідний національний діалог щодо власної історії. Той суспільний резонанс, який виник після доповіді Россолінського-Лібе, говорить про успішність і необхідність продовження циклу лекцій західних істориків в Україні.

> Академічні й публічні дискусії в рамках проекту "Національне державотворення в Україні XX-го сторіччя" не є ані провокацією, ані засобом розколу України, ані ознакою зверхності німців над українцями. Вони є лише спробою активізувати внутрішньоукраїнський суспільний дискурс щодо важких сторінок національної історії, презентувавши погляди іноземних дослідників на ті чи інші події та історичних осіб.

Ані організатори, ані доповідачі не претендують на істину в останній інстанції, німецькі історики лише формулюють свій погляд на події, запрошуючи до дискусії українських істориків і інтелектуалів.

> Усім критикам хотілось би нагадати, що серія публічних та академічних дискусій в рамках проекту "Національне державотворення в Україні XX-го сторіччя" розпочалася задовго до виступу пана Россолінського-Лібе в Посольстві Німеччини в Києві, а саме ще в 2010 році виступами пана Пера Андерса Рудлінґа.

Потім до України за нашим запрошенням приїжджали із публічними виступами пан проф. Франк Ґольчевський, пані Керстин Йобст, пані Єнні Альварт. До кінця року запланований приїзд ще трьох німецьких фахівців в галузі української історії, в кінці цього року – міжнародна історична конференція в Києві, а на початок 2013 року ми плануємо виступи пана Вільфрида Їльґе.

На жаль, значний суспільний резонанс викликав приїзд саме пана Россолінського-Лібе, а виступи інших, схоже, залишились непоміченими.

> Щодо звинувачень у фаховій незрілості, ненауковості, недостатній кваліфікації пана Россолінського-Лібе та відсутнього в нього наукового ступеню потрібно зазначити, що вони безпідставні. Ґжеґож наразі є аспірантом у Гамбурзькому університеті, його дисертаційне дослідження закінчено і здано, незабаром буде видано його монографію.

В нього наявні наукові публікації у визнаних світових історичних виданнях, він відомий в колах дослідників української історії (зокрема, є автором одного із есеїв у збірці "Страсті за Бандерою").

Приймаючи рішення про запрошення пана Россолінського-Лібе до України, ми консультувались із визнаними авторитетами в історичній науці – паном професором Ґольчевським та паном професором Химкою (які, до речі, є науковими керівниками Ґжеґожа) і отримали від них, а також від пана Андреаса Умланда, пана Вільфрида Їльґе, пана Пера Рудлінґа позитивні рекомендації.

Ми повністю поділяємо із паном Василем Расевичем його думку про те, що шановний пан Вільфрид Їльґе дійсно є "знаним фахівцем, який написав низку прекрасних статей про політику пам’яті в Україні", і будемо раді бачити його в Україні.

Проте ми хотіли б нагадати, що пан Їльґе, як власне і пан Россолінський-Лібе, не має наукового ступеню, а є на сьогодні аспірантом, до речі, у того ж визнаного німецького фахівця з історії України пана проф. Ґольчевського.

> Стосовно нашої публічної заяви про плачевний стан академічних свобод в Україні, ми, на жаль, маємо підстави для такого твердження. І мова йде не тільки про проблеми з організацією виступів пана Россолінського-Лібе в вузах України, а й про закриття виставки "Українське тіло" та призупиненням роботи Центру візуальної культури в, як здається, найкращому та найліберальнішому університеті України – НаУКМА.

Звичайно, українські навчальні заклади мають повне право відмовити організаторам публічних виступів (як це зробили, наприклад, Дніпропетровський національний університет або Центр польських та європейських студій НаУКМА, попередивши нас про свою неготовність бути співорганізаторами заходів заздалегідь), і ми поважаємо їхні рішення та не маємо до них претензій.

Проте ситуація із Національним гірничим університетом та Центром вивчення Голокосту "Ткума" в Дніпропетровську була трохи іншою. Ми почали переговори з ними про виступи пана Россолінського-Лібе заздалегідь і отримали згоду цих двох поважних інституцій. За тиждень до початку заходів ми з відома цих інституцій поширили анонс публічних доповідей із зазначенням теми та короткою анотацією.

І лише в суботу 25.02 за два дні до запланованої події представник Національного гірничого університету повідомив нас без пояснення причин, що захід не відбудеться. Наступного дня (26.02) було скасовано захід також і в Центрі вивчення Голокосту "Ткума". Така сама ситуація відбулась із Київською торгово-промисловою палатою – відмова була отримана за день до проведення заходу.

Якщо відмова в проведенні заходів у Дніпропетровську пов’язана з непрофесіоналізмом, скандальністю та політизованістю запрошеного історика, як це презентується в багатьох коментарях, зокрема в хронології подій, викладених Павлом Солодьком на "Історичній правді", то чому відмова прозвучала настільки пізно?

На це запитання є лише одна відповідь – відмова від проведення заходів відбулася, швидше за все, під впливом зовнішніх чинників. В нас є свідчення з незалежних джерел про те, що з ВО "Свобода" дзвонили до Центру "Ткума" з протестом проти проведення заходу. Київська торгово-промислова палата прямо заявила нам про тиск з боку ВО "Свобода" як причину відмови в наданні приміщення для проведення дискусії.

Сама ВО "Свобода" на своєму сайті звітує про те, що їхніми стараннями заблоковані усі заплановані заходи за участі пана Россолінського-Лібе, окрім доповіді в Посольстві Німеччини. Отже, теза про те, що організатори вигадали тиск ВО "Свобода", щоб виправдати неможливість проведення запланованих дискусій, спростовується фактами.

Крім того, за аналогією з ситуацією зі свободою слова в Україні, можна говорити про наявність самоцензури в багатьох академічних закладах України. І така ситуація не є нормальною для держави, яка вважає себе європейською та намагається інтегруватись до ЄС. У науці є єдино можливий спосіб доведення чужої неправоти – аргументована фахова критика. Але бойкот і ненадання слова не можуть засвідчити чужої неправоти, вони засвідчують лише наявність заборонених тем, осіб або позицій.

> "Український тиждень" в своїх статях з цієї теми стверджує, що навіть українські ліві – Центр візуальної культури НаУКМА (ЦВК) – відмовили організаторам у наданні майданчика для виступу пана Россолінського-Лібе. Це неправдиве і дуже цинічне твердження.

Адже ЦВК не відмовляв у проведенні лекції 29.02, а підставою для перенесення публічної дискусії до Київської торгово-промислової палати стало призупинення роботи ЦВК, причому ситуація навколо можливої лекції використовувалася як один із аргументів. Саме це, а не питання щодо змісту доповіді чи особи доповідача, зробило неможливим проведення публічної дискусії в стінах ЦВК.

> На окремий коментар заслуговує публічна заява Центру польських та європейських студій НаУКМА. Нам було дуже дивно читати відповіді пані Бетлій на нібито наші закиди на адресу Центру. Адже ми дійсно довгий час разом організовували публічні доповіді західних дослідників в стінах Центру, проте у випадку пана Россолінського-Лібе Центр ще 08.02 відмовився проводити дискусію з ним.

Ми поважаємо таке рішення Центру (хоча і не могли зрозуміти мотиви відмови) і не мали жодних претензій до пані Бетлій. Проте вона трактувала нашу публічну заяву на свою адресу (хоча ані її ім’я, ані Центр польських та європейських студій НаУКМА в заяві не згадані). Ми дуже сподіваємось, що йдеться про прикре непорозуміння, яке на жаль, сприяло поширенню скандалу.

В заяві Центру зазначається, що пан Россолінський-Лібе є аспірантом визнаних фахівців пана проф. Химки та пана проф. Ґольчевського, при цьому стверджується, що західні історики, до яких звернувся Центр про рекомендації щодо пана Россолінського-Лібе, якщо і знали його ім'я, то воно було відоме їм не за його академічні досягнення, а за його екстремістські заяви.

Тут постає питання, чи звертались представники Центру до шановних професорів Химки та Ґольчевського (бо хто, як не науковий керівник, може дати фахову оцінку знанням та роботам свого аспіранта?) і невже отримали від них таку нищівну критику? В це важко повірити, бо ті ж самі особи позитивно характеризували нам Ґжеґожа Россолінського-Лібе як фахового дослідника історії України.

І останнє. Організатори усвідомлювали потенційну небезпеку зриву історичних доповідей в Україні, де на сьогодні діють праворадикальні та ультранаціоналістичні рухи та політичні сили. Цей факт змушував думати про охорону заходів, зокрема і в Центрі польських та європейських студій НаУКМА.

Проте організатори не вимагали від Центру забезпечити охорону заходу. Навпаки, вони пропонували охорону для гарантування спокою і порядку під час проведення доповіді, а зовсім не для провокування скандалу".