Охоронці пам’яток Києва розробили свою стратегію на противагу Попову

На відміну від Стратегії розвитку Києва, розробленої КМДА, створено альтернативну Стратегію збереження культурної спадщини Києва.

Про це повідомив член Головної ради Українського товариства охорони пам′яток історії та культури (УТОПІК), голова комісії Київради з питань культури та туризму Олександр Бригинець.

Відповідна Стратегія була розроблена на виконання рішень спільного засідання колегії ICOMOS та УТОПІК, де розглядалось питання "Про сучасний стан, проблеми та основні напрямки пам’яткоохоронної діяльності громадськості зі збереження і охорони культурної спадщини м. Києва".

"Турбуватись про місто повинна влада, але з якихось дивних причин вона, володіючи фінансовими і кадровими ресурсами, швидше нищить місто, ніж охороняє його, - вважає Бригінець. - А захистом столиці займаються громадські і міжнародні організації".

Серед об’єктів, що найбільше турбують експертів - Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, Національний заповідник "Софія Київська", Національний архітектурний музей "Київська фортеця" та Державний історико-архітектурний заповідник "Стародавній Київ".

Відтак стосовно заповідника "Стародавній Київ" експерти наполягають на відновленні статусу заповідника як окремої юридичної особи.

Крім того, експерти наголошують на необхідності розробити план організації території заповідника, забезпечити фінансування робіт з реставрації, консервації, пристосування, ремонту пам’яток та об’єктів культурної спадщини.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.