В Черкасах ніяк не перейменують Енгельса на Чорновола

У Черкасах вулицю Енгельса не можуть перейменувати на вулицю Чорновола, оскільки для цього не вистачає голосів у міській раді.

Про це в коментарі "Інтерфаксу" заявив мер Черкас Сергій Одарич.

"Я прихильник перейменування вулиць, - зазначив Одарич. - Але на сьогоднішній день немає в міській раді достатньої кількості голосів, достатньої політичної волі для того, щоб це перейменування провести. Я переконаний, що вони з'являться. Можливо, навіть у цьому році".

У квітні минулого року відбулися громадські слухання, під час яких черкащани підтримали рішення топонімічної комісії перейменувати чотири черкаських вулиці: Леніна, Енгельса, Рози Люксембург і Кірова. Замість них повинні з'явитися Свято-Макарівська, Свято-Троїцька, Чорновола та Гуржіївська.

Однак рішення топонімічної комісії ще не розглянули депутати.

У Черкаській міській раді створена більшість, кількості голосів якої достатньо для прийняття будь-якого рішення. Туди входять дві фракції - Партії регіонів і Партії вільних демократів (14 і 22 депутати відповідно). До останньої партії має стосунок і мер Одарич.

Більше про перейменування вулиць і місць читайте за тегом "Топоніміка"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.