ФБР вважала Чарлі Чапліна "головним комуністом Голлівуду"

Влада США підозрювала актора Чарлі Чапліна в "комуністичному минулому" і зверталася до британських спецслужб із проханням зібрати на актора компромат з метою позбавлення його права перебування в США.

Про це повідомляє "Інтерфакс" із посиланням на британську газету "Індепендент".

Згідно з розсекреченими в п'ятницю файлами британської розвідслужби МІ-5, американський уряд звернувся в 1952 році до Лондону - з проханням знайти підозрілі факти про минуле великого актора, на підставі яких США могли б заборонити йому повернутися на свою територію.

Саме тоді Чаплін перебував не в США, а на батьківщині - у Великобританії.

Американська влада рекомендувала британським колегам знайти старі документи й паспорти Чапліна, в яких могли міститися позначки про поїздки в Радянський Союз.

Судячи з розсекречених документів, глава ФБР Едгар Гувер називав Чапліна "головним голлівудським комуністом".

Чаплін виконує роль Аденоїда Хінкеля у власному фільмі "Великий диктатор" (1940)

Але МІ-5 не вдалося навіть виявити свідоцтво про народження Чапліна, на підставі якого британські спецслужби зробили висновок, що актор або взагалі народився не в Британії, або раніше носив інше ім'я. Висловлювалося навіть припущення, що Чарлі народився у Франції.

Зрештою США оголосили, що якщо британцям так і не вдасться знайти компромат на Чапліна, його позбавлять візи у зв'язку з "аморальним особистим життям", оскільки він був викритий у позашлюбних зв'язках і історії з абортом.

Коли Чаплін дізнався, що його позбавили американської візи, він оселився у Швейцарії і не повертався в США аж до 1972 року. Зірку німого кіно також позбавили у Великобританії звання лицаря, яке було повернуто йому тільки в 1975 році.

У 1958 році, коли стеження за Чапліним усе ще тривала, МІ-5 написали американським колегам, що, можливо, акторові симпатичні деякі ідеї комунізму, проте вони не мають нічого спільного з активними кроками в цьому напрямку.

Чарлі Чаплін народився 16 квітня 1889 року у Великобританії. Він став кінозіркою вже в 1910-ті, коли знімався у комедійних фільмах і короткометражках в США. Великий актор помер у Швейцарії в 1977 році.

Загадка його народження, можливо, була розв'язана торік, коли було знайдено лист, в якому стверджувалося, що Чаплін народився в циганському таборі неподалік від Бірмінгема (Британія).

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.