Фундація Ольжича віддала в архів документи еміграції

B січні з Фундації ім. Ольжича до Центрального державного архіву зарубіжної україніки було передано документи української еміграції післявоєнного періоду.

Про це повідомляє портал "Культура".

Папери охоплюють період з кінця Другої світової війни до 2000-х років.

У переданих до архіву документах містяться відомості про післявоєнну роботу багатьох українських установ та організацій за кордоном: Державного центру УНР в екзилі, Конференції Українських політичних партій і організацій, Української Гельсінської спілки, Світової координаційної ради ідеологічно споріднених націоналістичних організацій, Організації та Проводу українських націоналістів, Українського національного об’єднання в Канаді, Організації державного відродження України та інші.

Надзвичайно цікавим є листування Н. Пазуняк з різними особами, листування Зенона Городиського з Президентом УНР Миколою Лівицьким, головою Проводу українських націоналістів Д. Квітковським, листи О. Бойдуника до М. Лівицького, до кардинала Йосипа Сліпого, листування Ісаака Мазепи з генералом Миколою Капустянським, О. Бойдуником і З. Городиським та листи інших визначних представників української еміграції.

Серед документів, що відтепер зберігаються у ЦДАЗУ – відомості про діяльність Координаційного українського комітету в 1945–1946 рр., протокол засідання першої сесії Української Національної ради 16–20 липня 1948 р. та його рішення, протоколи засідань Президії УНРади у наступні роки та листування з приводу цих засідань.

1992: УНРада складає повноваження у зв'язку з незалежністю (ВІДЕО)

Серед переданих до ЦДАЗУ – Тимчасовий закон про реорганізацію Українського державного центру, доповнення до нього, а також інші свідчення про законотворчу діяльність української еміграції.

Крім архівних документів, архів отримав також підшивку українського журналу у Великій Британії "Визвольний шлях" за 1960–1980-ті рр. та окремі випуски періодичних і неперіодичних видань українських організацій Австрії, Великої Британії, Канади, Німеччини та США. 

У кінці 2011 року колекція архіву поповнилися різноманітними документами​, які належали українській письменниці з Франції Наталії Замулко-Дюбуше, книгами та періодичними виданнями Бібліотеки й Архіву  імені Т. Шевченка Союзу Українців у Великій Британії, документами та друкованими виданнями Українського музею-архіву в Клівленді (США).

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.