Розпочав роботу ще один історичний портал

1 січня 2012 року розпочав роботу новий інтернет-проект, присвячений історії - Historians.in.ua. Його редакція позиціонує сайт як майданчик для академічного спілкування вчених і всіх, хто цікавиться історією і відчуває потребу "раціональної критичної рефлексії".

Про це повідомляється на сайті Historians.

"Ми починаємо цей проект із усвідомленням нагальності потреби у раціональній критичній рефлексії, простір якої в Україні неухильно зменшується на користь різного роду галасливої та звабливо примітивної пропаганди, самозаспокоєння і самозакоханості, щоразу відвертішої агресії (якщо не фізичної, то вербальної – чого варті самі лише коментарі на більшості інтернет-сайтів) і щоразу всеохопнішої апатії", - повідомляє редколегія сайту.

Портал визнає, що не має готових і простих відповідей на всі виклики, що стоять перед Україною і Європою, але хоче запропонувати способи їхнього пошуку.

Обіцяють, що "Historians" регулярно поповнюватиметься щонайменше двічі на тиждень.

"Наш сайт задуманий як простір комунікації: між регіональними осередками в Україні, між фахівцями з різних країн, між різними поколіннями інтелектуалів та між різними дисциплінами, - повідомляє редколегія. - Для нас важить передусім зміст. Тому форма і структура сайту підкреслена проста, аскетична і невибаглива".

На сайті регулярно розміщуватимуться авторські колонки молодих гуманітаріїв - щоб створити "трибуну і простір спілкування для інтелектуалів нового покоління". Молодих авторів запрошують надсилати пропозиції та тексти на адресу редакції: historiansinua@gmail.com .

Також на сайті є розділі "Архів", анотації нових книжок і оголошення про новини академічного та навколоакадемічного життя. В "Архіві" обіцяють розміщувати повнотекстові версії рідкісних публікацій. Зокрема, там уже розміщено часописи "Україна Модерна" (за 2007–2010 роки) та повний архів видання "Україна в минулому", яке виходило у Львові в 1992–1996 роках.

У цій рубриці будуть й інші періодики (зокрема, видання "Mediaevalia Ucrainica", яке виходило у 1992–1998 роках за редакцією Наталі Яковенко).

Серед інших рубрик: "Інтерв’ю", "Історія і пам’ять. Важкі питання", "Інституції історичної науки", "Дослідження" та "Дискусії". Підкреслюється, що наведений перелік рубрик не остаточний.

Творці сайту - колишні редактори "України Модерної", історики Андрій Портнов (у 2005 році захистив кандидатську дисертацію на тему "Науково-освітня діяльність української еміграції у міжвоєнній Польщі" в Інституті українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України) та Володимир Маслійчук (у 2001 році захистив кандидатську дисертацію на тему "Козацька старшина слобідських полків другої половини XVII – першої третини XVIII ст." в Харківському національному університеті ім. Каразіна).

Нагадаємо, що у серпні 2011 року сайт, присвячений історії України, відкрила газета "День".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.