"Регіонали" хочуть віддати українські Лаври УПЦ МП

Києво-Печерську Лавру, Почаївську Лавру та Святобогоявленський монастир (у Кременці на Тернопільщині) депутати від Партії регіонів хочуть передати у власність Української православної церкви Московського патріархату.

Відповідний законопроект вже зареєстрували у Верховній Раді, повідомляє "УП.Київ" із посиланням на ICTV.

Депутати пропонують вилучити ці об’єкти зі списку тих, які не можна приватизувати і передати їх священикам. Мовляв, церковники і так проводять служби і живуть у святинях, а політики на приналежності лише спекулюють.

"Це рішення має на меті поставити крапку на спробах тих чи інших політиків політизувати цю тему. Стосовно того чи відібрати той чи інший об’єкт, чи не відібрати. Фактично ми хочемо закріпити де-юре те, що є вже де-факто", - сказав регіонал Василь Горбаль.

Законопроект пропонує віддати у власність священиків цілі комплекси історичних споруд.

Лише на території Києво-Печерської Лаври таких будівель на 6 сторінок. Нині у них музеї, лікарні і навчальні заклади.

Щойно будівлі передадуть церкві, усі ці заклади опиняться на вулиці, переконаний бютівець Володимир Яворівський. До всього контроль за історичними пам'ятками з боку держави стане неможливим.

"Унікальні пам’ятки заберуть з державної власності. Пам’ятки, які перебувають під протекторатом ЮНЕСКО, можуть бути передані сьогодні релігійній конфесії – Московському патріархату. Після цього держава втратить будь-який контроль", - сказав він.

Настоятель Києво-Печерської лаври архієпископ Павло такою ініціативою регіоналів задоволений. Мовляв, віддати те, що належить церкві, можновладців просили вже дуже давно.

"Раніше говорили, що потрібно повернути Лавру церкві. І якщо хтось хоче орендувати приміщення, будь ласка, орендуйте, якщо це потрібно, в церкви", - сказав він.

У Міністерстві культурі кажуть, що роздержавити об’єкти культурної спадщини та археологічні пам’ятки досі не дозволяв закон, однак депутати якраз його і хочуть змінити.

"Якщо таке рішення приймуть, то міністерство може лише заручитися обіцянкою нових власників, що з історичним майном поводитимуться обережно", - сказав заступник директора департаменту культурної спадщини Мінкульту Віктор Вечерський.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.