До Книги Пам'яті додали 100 тисяч прізвищ оборонців Севастополя

101.555 прізвищ захисників Севастополя і його уродженців, які загинули в роки війни, поповнили базу даних "Електронної Книги Пам'яті України".

Про це повідомляє прес-служба "Електронної Книги Пам'яті".

Тепер у ній міститься майже 635 000 записів.

За словами координатора проекту Сергія Неважіна, безпосередньо в боях при обороні Севастополя влітку 1942 року загинула третина всіх стягнутих сил, в основному на Мекензієвих горах і в долині річки Бельбек.

 

"Більша ж частина, кинута в обложеному місті без підкріплень, без підтримки флоту і ВПС, без медикаментів, без евакуації поранених, без командного складу, без боєпостачання просто потрапила в полон, - розповідає Неважін. - Евакуації як такої не було. Відомі випадки масового самогубства серед червонофлотців. Але все одно, коли голова колони полонених виходила з Бахчисарая, хвіст цієї колони був ще в Херсонесі.

За словами пошуковця, арсенал флоту, спецкомбінат № 1, артремзавод, 35-та берегова батарея були знищені радянським командуванням: "Чим вони керувалися у прийнятті таких рішень - нам, напевно, вже не дізнатися ніколи. Але одне ясно напевно: якби ці об'єкти продовжували діяти - Севастополь зміг би триматися ще місяць, може, й два".

Другою особливістю севастопольської бази даних він назвав велику кількість кримських татар.

"Як би їх сьогодні не ганили деякі політики за "масове зрадництво", книга починається саме з імені татарина, Медшіна Абібулаєва, жителя села Камишли (нині Дальнє) Балаклавського району, - підкреслив координатор проекту. - Це село на довгі місяці стало однією з найгарячіших точок в обороні міста, де пліч-о-пліч билися татари, росіяни, кавказці".

Проект "Електронна Книга Пам'яті України" існує з 2008 року. Його мета - створення Національної бази даних про військовослужбовців, призваних з України і загиблих на її території, а також формування реєстру військових поховань.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.