Британські водолази знайшли шпагу Нельсона

Британські водолази виявили на дні Середземного моря корабель, на якому, ймовірно, містяться особисті речі адмірала Гораціо Нельсона, у тому числі його шпага.

Про це повідомляють "Українські новини" з посиланням на The Daily Telegraph.

Корабель "Вікторія" затонув в 1893 році, через 88 років після смерті Нельсона. Вважається, що причиною катастрофи стала помилка віце-адмірала Джорджа Тріона, в результаті якої під час маневрів біля берегів Лівану "Вікторія" зіткнулася з іншим кораблем.

Тріон захоплювався Нельсоном і, за деякими відомостями, купив на аукціоні велику колекцію його речей.

Гораціо Нельсон (праворуч) поруч із Шекспіром на стіні станції метро "Черінґ Кросс" у Лондоні. Посередині - копія передовиці "Таймз", присвячена битві під Трафальгаром і смерті адмірала

До знахідки вже виявило інтерес британське Міністерство оборони, яке заявило про права на затонулий корабель. Відомство зв'язалося з Марком Ельяттом, членом команди водолазів, що обстежили "Вікторію", і попросило його, щоб імовірні речі Нельсона залишалися на борту.

Як пояснив дослідник, у міністерстві побоюються, що артефакти будуть продані з інтернет-аукціону і підуть у приватні руки. У зв'язку з цим Ельятт сховав шпагу адмірала у надійному місці всередині затонулого корабля. При цьому він заявив, що волів би бачити зброю Нельсона в історичному музеї.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.