Київрада не прийняла від Росії пам'ятника Столипіну

Постійна комісія Київради з питань культури та туризму не підтримала пропозицію Міністерства культури РФ прийняти в дар територіальній громаді Києва пам’ятник прем’єр-міністру царської Росії Петру Столипіну.

Про це повідомила прес-служба голови комісії Олександра Бригинця.

З пропозицією подарувати пам’ятник киянам звернувся міністр культури Росії Авдєєв.

"Ми повинні встановлювати пам’ятники не тим, хто з точки зору самодержавства і комуністичної диктатури був героєм, а тим, хто зробив великий внесок в розвиток українства та української держави, - пояснив Бригинець. - Саме тому наша комісія і не підтримала пропозицію російського Мінкульту".

На думку Мінкульту Росії, цей жест сприятиме зміцненню братських стосунків між нашими народами і підкреслить в художній формі важливий внесок Столипіна у спільне історичне минуле.

«Саму ідею подарувати Україні пам’ятник людини, яка завдала великої шкоди України, я розглядаю як провокацію або вкрай необдуману дію, - зазнавчив Бригинець. - Столипін же своїми реформами знищив українське селянство, українські традиції, змусив значну частину українців переїхати до Сибіру, таким чином обезкровивши українські землі".

Нагадаємо, у вересні 2011 року прем'єр-міністр Микола Азаров назвав Столипіна "видатним реформатором".

Петро Столипін — міністр внутрішніх справ і прем′єр-міністр Російської імперії (1906-1911). Проводив жорстку політику на укріплення самодержавства. Розпустив Думу, увів військово-польові суди, обмежував політичні свободи, проголошені царським маніфестом від 17 жовтня 1905 року.

Розпочав аграрну реформу, яка мала виховати міцного селянина-господарника, але не встиг довести її до кінця. Будучи російським націоналістом, вів боротьбу з національними автономіями. За кілька місяців до смерті заявив, що поки він живий, пам'ятника Шевченку в Києві не буде.

Убитий у Києві терористом-есером. Похований у Печерській Лаврі.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.