Голова Держархіву хоче круглий стіл щодо доступу до архівів

Голова Державної архівної служби Ольга Гінзбург дала публічну обіцянку сісти за круглий стіл з істориками та обговорити проблеми доступу до архівів радянського періоду, зокрема щодо доступу до інформації про жертв репресій та порушення прав людини.

Про це повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

На прес-конференції в УкрІнформі Гінзбург пообіцяла розібратися із наданими фактами порушення права науковців та родичів жертв радянських репресій на доступ до інформації.

Керівник Держархіву дала згоду ЦДВР взяти участь у публічній дискусії у формі круглого столу з питань доступу до архівів радянського періоду та інформації про злочини проти прав людини та жертв політичних репресій. Такий круглий стіл має відбутися в лютому.

"Зміни до головного архівного закону повинні врахувати вимогу Європарламенту зробити архіви колишніх комуністичних секретних служб доступними для суспільства, - наголосила представник ЦДВР Ярина Ясиневич. - Цього хочуть і сотні тисяч родин, в яких люди постраждали від репресій".

"Давайте зберемося в лютому, навіть раніше, бо ці питання дуже нагальні і їх треба розв’язувати", — погодилася на обговорення Ольга Гінзбург.

Нагадаємо, що проголосовані в першому читанні зміни до закону "Про національний архівний фонд та архівні установи" не враховують питання спрощення доступу до архівів. Існуюча практика показує, що архівні чиновники довільно трактують поняття "конфіденційної інформації".

Зокрема, проведене ЦДВР експертне опитування засвідчило, що 86% дослідників стикалися із обмеженням доступу до інформації.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.