ГОЛОВА ДЕРЖАРХІВУ ХОЧЕ ЗАКРИТИ ПОЛОВИНУ АРХІВІВ

Голова Державної архівної служби Ольга Гінзбург вважає, що українські архіви є надмірно відкритими.

Про це вона сказав на прес-конференції, повідомляють Українські новини.

"Архіви в нас сьогодні вже цілком відкриті. Ми настільки відкрилися, що якби моя воля була, то я б половину закрила", - сказала голова держархіву.

При цьому Гінзбург відзначила, що надмірна відкритість українських архівів часом призводить до того, що іноземні дослідники намагаються вилучити з них документи.

У той же час, за її словами, архіви інших країн своїми документами діляться досить неохоче.

Разом з тим голова держархіву вважає, що часом дуже закрито поводяться галузеві архіви, зокрема, Міністерства внутрішніх справ і Служби безпеки України.

Також голова Держархівслужби повідомила, що президент України підписав указ, яким зробив її державним експертом з питань таємниць і, таким чином, розширив її особисті повноваження як очільника архівного відомства.

Тож тепер у повноваженнях Гінзбург "здійснювати віднесення інформації до державної таємниці, зміни ступеня секретності цієї інформації та її розсекречування".

Як відомо, екс-директор Департаменту архівного забезпечення СБУ Володимир Вятрович побоюється зловживань при вилученні документів з Національного архівного фонду у випадку прийняття законопроекту про уточнення процедури збереження архівних документів у редакції, прийнятої в першому читанні.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.