БУДИНОК ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ МОЖЕ ВПАСТИ (виправлено)

Пам’ятка історії національного значення - Київський будинок учителя на Володимирській вулиці, де розміщувався перший український парламент XX сторіччя, перебуває в аварійному стані та може розсипатись як картковий будиночок.

Про це повідомив голова комісії Київради з питань культури та туризму Олександр Бригинець із посиланням на колектив Будинку вчителя.

Депутат розповів, що на сьогодні ремонту потребують частина покрівлі, внутрішні та зовнішні куполи над конференц-залом. Зовнішні фасади споруди почали розтріскуватись та відпадати. Покрівний штукатурний шар внутрішніх стін в багатьох місцях відсутній, що спричиняє руйнацію цегляної кладки.

Чавунна огорожа на гранітних парапетах має значні ушкодження. Зовнішні кабелі електроживлення, розподільче обладнання, електрощитові, дворова каналізаційна система в експлуатації більше 50 років, зношені і знаходяться в аварійному стані.

"Сьогодні народовладдя в Україні не в пошані, роль чиновників значно вища ніж депутатів - народних обранців, може тому існує така генетична зневага до будинку першого українського Парламенту, - зазначив Бригинець. - Це питання звучить гостро напередодні святкування Дня Соборності України - з’єднання УНР і ЗУНР".

Возз'єднання УНР і ЗУНР: унікальні ФОТО

На сьогодні за попереднім обстеженням об’єкту вартість ремонтно-реставраційних робіт сягає 25 МІЛЬЙОНІВ грн. Враховуючи культурну та соціальну значимість будівлі, вказаний об’єкт необхідно включити до Програми соціально-економічного розвитку Києва на 2012 та наступні роки.

Київський міський будинок учителя — комунальний комплексний позашкільний заклад у системі позашкільних закладів освіти міста Києва. В останні роки Російської імперії ця споруда була Педагогічним музеєм, а в історію ввійшла як будинок Української Центральної Ради - першого однопалатного українського Парламенту, який працював протягом 1917-1918 рр.

Будинок Центральної Ради в останні роки існування Російської імперії

22 січня 1918 року Центральна Рада у своєму IV Універсалі проголосила створення незалежної Української Народної республіки, яка 22 січня 1919 року підписала акт злуки між УНР та ЗУНР.

Сьогодні в приміщеннях Будинку вчителя розміщені Педагогічний музей України, науково-педагогічна бібліотека імені Сухомлинського та виставка "Музей Української революції 1917-1921 років" Національного музею історії України, більше відома як "Музей УНР".

Музею УНР ніколи не існувало, виставку передадуть Інституту історії - Солдатенко

Нагадаємо, що в останні дні 2011 року президент Віктор Янукович підписав указ про встановлення 22 січня Дня Соборності і Свободи.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.