Реставрацію Лаврської дзвіниці завершать весною

Велика дзвiниця Києво-Печерської лаври вiдкриється для вiдвiдувачiв навеснi 2012 року.

Про це повідомляє сайт Нацiонального Києво-Печерського iсторико-культурного заповiдника.

Масштабна реставрацiя найвищої (96 метрiв) дзвiницi України триває вже близько року.

"Кожен ярус дзвiницi має особливе смислове наповнення, - зазначив головний архiтектор заповiдника Олександр Романченко. - Загалом їх чотири, i чим вище, тим витонченiшим є декор ярусiв дзвiницi. Четвертий ярус прикрашений золотими двоголовими орлами, увiнчаними царськими коронами. Щоправда, орли давно втратили позолоту. Нинi фахiвцям є над чим попрацювати. Також угорі знайшли i почали реставрувати унiкальне лiплення у виглядi листочкiв iз дивовижними малюнками".

Ранiше пiд банею Лаврської дзвiницi знайшли 60-сантиметрову фiгуру у виглядi янгола, укритого сухозлiтним золотом. Про iснування унiкальної фiгури кiнця XVIII столiття було вiдомо лише з архiвних документiв. Янгола випадково виявили працiвники в груднi 2011 року.

Дзвіниця на тлі Києво-Печерської лаври

Велика Лаврська дзвiниця збудована протягом 1731-1745 рр під керівництвом німецького архітектора Йоганна-Ґоттфріда Шеделя. На будiвництво пiшло 5 млн шт. цегли рiзних розмiрiв i форм. Її висота - 97 метрів, товщина стiн у нижнiй частинi - 8 метрiв.

На дзвiницю можна пiднятися, подолавши 364 сходинки.

Останнi реставрацiйнi роботи завершилися в 1961 роцi, оскiльки дзвiниця постраждала пiд час Другої світової війни.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.