Депутати початку 1990-их закликають нинішніх не продавати трубу

Дванадцять народних депутатів ВP першого скликання закликають своїх нинішніх колег блокувати ухвалення закону про можливість передачі української газотранспортної системи в оренду або достроково скласти з себе повноваження і призначити дострокові парламентські вибори.

Про це йдеться у переданому УНІАН відповідному зверненні, підписаному Володимиром Пилипчуком, Олесем Шевченком, Левком Лук’яненком, Богданом Горинем, Арсеном Зінченком, Олександром Барабашем, Олександром Костюком, Яковом Зайком, Іваном Бойком, Олександром Гудимою, Олександром Піскуном та Миколою Поровським.

"Ми, народні депутати ВР України 1-го скликання, звертаємось до вас із проханням і вимогою припинити розбазарювання національних надбань України. Запланована, організована Партією регіонів і здійснена кожним з вас особисто здача ГТС України Росії буде злочином перед народом України, зрадою її національних інтересів, порушенням даної вами присяги, але не розв’яже і не вирішить надуманих і штучно створених олігархами газових проблем України", - йдеться у зверненні.

Його автори наголошують, що для забезпечення потреб населення України достатньо газу власного видобутку.

"Україна повинна перестати купувати газ в Росії задля задоволення виробничих потреб олігархів за кошти бюджету, тобто за кошти всіх громадян України – платників податків. Чому весь народ України має сплачувати податки до бюджету для того, щоб за них закупити газ олігархам? Чому вони не хочуть закуповувати газ за власні кошти, а отримавши прибутки, виводять їх за межі України в офшори і штучно створюють заборгованість перед бюджетом і «Нафтогазом?", - запитують колишні депутати у своїх нинішніх колег.

"Молдова, Вірменія, Білорусь віддали свої ГТС Росії – і в них економічне процвітання не наступило. Чому Польща, Німеччина, Італія, Болгарія не віддають "Газпрому" Росії свої ГТС? А коли бізнесменів цих країн перестала влаштовувати контрактна ціна на російський газ, вони подали до Стокгольмського суду і отримали бажані знижки цін на газ. Чому українська влада відмовляється йти таким самим шляхом? Можливо, тому, що за здачу нашої ГТС Росії ви розраховуєте мати чи вже маєте персональну вигоду?", - наголошується у зверненні.

Колишні депутати нагадують, що ГТС України забезпечує газорозподіл між українськими споживачами і може бути економічно ефективною внаслідок зміни тарифів з Росією.

Про часи роботи ВР 1-го скликання (вона ж - ВР УРСР 12-го скликання) читайте на "Історичній Правді"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.