Київську пам'ятку архітектури не реставрують, а "осучаснять"

Пам’ятку "Будинок Крістера" на Вітряних Горах у Києві (вул. Осиповського, 2-А) не реставрують, а "пристосують під сучасні потреби".

Така відповідь надійшла до голови комісії Київради з питань культури та туризму Олександра Бригинця на його звернення до голови КМДА Олександра Попова стосовно руйнації історичної будівлі "Будинку Крістера".

Нагадаємо, раніше київська влада пообіцяла, що дерев′яну пам′ятку архітектури вирішили реставрувати. Робочі мали по дошках розібрати садибу, нумеруючи кожну з них, щоб в подальшому зробити аналогічні та відновити будинок з нових матеріалів.

Так будинок Крістера розбирали у грудні

Будинок на вул. Осиповського, 2-А включений до переліку щойно виявлених об’єктів культурної спадщини та перебуває на балансі Інституту харчової біотехнології та геноміки НАН України.

Депутат наголосив, що незважаючи на запевнення київської влади, що будинок реставрують, Науково-дослідний інститут історії архітектури та містобудування уклав угоду з власником будинку на проектування реставрації та пристосування будинку під сучасні потреби.

Як повідомили в КМДА, на вимогу проектувальника, замовником здійснено ряд протиаварійних заходів, зокрема демонтаж аварійних елементів будівлі. Хоча насправді ліквідовано весь історичний будинок, а не деякі елементи.

"Сьогодні немає визначених термінів, коли оголошені роботи будуть закінчені. Є небезпека того, що розібрані дошки пролежать якийсь період у сховищах, а коли, на думку забудовника, кияни забудуть про цей будинок, то на вільній земельній ділянці почнуть якесь інше нове будівництво", - застерігає Бригинець.

Нагадаємо, в грудні минулого року розібрали легендарний "Будинок Крістера" на вул. Осиповського на півночі Києва, побудований іще у 1880 році для саксонського ткача і садівника Вільгельма Крістера.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.