Європарламент вимагає від української влади не ховати архіви КГБ

Резолюція Європарламенту від 1 грудня 2011 року містить рекомендації для європейських чиновників на переговорах між Україною та ЄС щодо Угоди про асоціацію. Серед іншого йдеться про забезпечення доступу до колишніх секретних радянських архівів.

Про це повідомляє ЦДВР. 

"Забезпечити, щоб українська влада зробила архіви колишніх комуністичних секретних служб доступними для суспільства, оскільки це є основним для успішного національного примирення, зокрема, з урахуванням жорстокостей, що мали місце в XX столітті", — написано в документі Європарлементу.

Згортання процесів демократизації в Україні проявилося зокрема в ускладненні доступу до колишніх радянських архівів, що неодноразово відзначали експерти.

"Тому в рекомендаціях Європарламенту від 1 грудня українській владі однозначно вказали на необхідність відкриття архівів як важливої передумови побудови відкритого демократичного суспільства та підписання Угоди про асоціацію, — наголосив історик Володимир В’ятрович. - Адже надання доступу до інформації про функціонування репресивних органів є важливим індикатором того, що влада засуджує і не планує використовувати подібних практик сьогодні чи будь-коли у майбутньому".

Нагадаємо, директора архіву СБУ у 2008-2010 роках Володимира В’ятровича, який проводив системне розсекречення колишніх радянських архівів, було звільнено після приходу до влади президента Віктора Януковича.

8 вересня 2010 року Служба безпеки України затримала, впродовж 14,5 годин допитувала і конфіскувала електронні копії документів та наукові праці історика Руслана Забілого. Після того обшуки і конфіскації проведено в музеї "Тюрма на Лонцького".

Кримінальна справа проти істориків, яких обвинувачують у спробах розголосити державну таємницю, досі відкрита, незважаючи на те, що згідно з українським законодавством історичні документи не містять державної таємниці.

Восени 2011 року на саміті глав держав і урядів СНД низка країн на чолі з Росією взяли на себе зобов’язання не розкривати свої радянські архіви без згоди інших держав, для яких ці документи можуть "становити загрозу національній безпеці". Запрошували і Україну, але наше МЗС заявило про відмову від приєднання до цієї угоди.

Про те, як користуватися архівами КГБ та іншими радянськими джерелами, читайте на "Історичній Правді".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.