У Львові відкривається виставка скіфського золота з колекції "Платар"

Завтра, 27 грудня, о 10:00 у львівському Палаці Потоцьких відкриється виставка “Золоті скарби зниклих цивілізацій”, яка презентує колекцію шедеврів української історії від бронзового віку (ІІІ-І до н. е) до часів Київської Русі (ХІІІ ст. н.е).

Про це повідомляє "Експрес".

На виставці будуть представлені високохудожні вироби грецьких майстрів, предмети побуту, знаряддя праці, зброя та унікальні прикраси кімерійців, скіфів та сарматів часів Бронзової доби та Античності.

Покажуть також вироби часів Риму, Візантії і періоду Київської Русі - з золота, срібла, кольорових металів, кераміки, скла, кістки.

“Виставка є свідченням могутньої історії та культури і належить не лише нам, нашій державі, а цілому світу, - зазначила директор Палацу Потоцьких Оксана Козинкевич. - Вона дає доступ до численних артифактів, адже в експозиції знаходиться майже 500 мистецьких творів”.

Експонати належать до приватного зібрання благодійного фонду пам'яті Сергія Платонова “ПЛАТАР”.

Усі ці скарби, як наголошує Оксана Козинкевич, знаходяться під дуже надійною системою охорони. Найцінніші експонати, серед яких царська гривна скіфського часу, золоті ритони доби античності, які використовувались в священних обрядах, золоті жіночі прикраси, тощо привезли в останній момент.

Виставку експонуватимуть протягом року, можливо, як зазначає Інна Подгородецька, термін експонування продовжать. Виставку радо вітали у Ватикані, Польщі США.

Нагадаємо, у грудні 2010 року українська влада вимагала якнайшвидше повернути в Україну експонати з колекції "Платар", вивезені на показ у США.

Колекція "Платар" раніше належала колекціонерові бізнесменові Сергію Платонову, який пішов з життя в 2005 році у віці 58 років. Донедавна колекцію з тисяч предметів старовини (частину її, 1315 експонатів із золота, срібла та бронзи в 2001 році С. Платонов передав державі) зберігав голова ради директорів металургійної компанії ІСД Сергій Тарута.

У 2008 р. 1000 експонатів колекції вперше возили за кордон - до Варшави (предмети трипільської культури, скіфське і грецьке золото). За повідомленнями преси, виставка археологічних пам'яток "сумнівного походження" викликала часткове неприйняття польської та міжнародної музейної спільноти.

Назва колекції походить від прізвищ засновників - ПЛАтонов-ТАРута.

Дивіться також ФОТО легендарної скіфської пекторалі з кургану Товста Могила

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.