Спецпроект

Інтелектуали Польщі та України просять встановити День примирення

Учасники Українсько-польського форуму партнерства, що відбувся 20-21 грудня у Варшаві, звернулися до парламентів двох держав з пропозицією про прийняття спільної ухвали щодо встановлення Дня пам’яті і поєднання українців і поляків.

Про це повідомляє ZN.ua.

Робота форуму складалася з трьох засідань: "Місце і роль України і Польщі в Європі 21 століття", "Економіки України та Польщі, їх взаємний вплив, проблеми, шанси і перспективи", "Співпраця України і Польщі в сфері культури, науки, освіти і виховання молоді".

За результатами форуму прийнято спільне звернення співголів, в якому зокрема підкреслено:

"Ми поділяємо глибокий жаль та висловлюємо співчуття родинам усіх невинних жертв трагічних подій на Волині та в інших місцях, де дійшло до трагедії у важкі 40-і роки минулого століття.

Водночас, висловлюємо стурбованість спробами окремих політиків ініціювати ухвалення односторонніх тенденційних документів, які можуть мати негативний вплив на українсько-польські відносини.

Думаючи про прийдешні покоління і забезпечення миру, добробуту та стабільності в Європі, співголови форуму звертаються до парламентів двох держав з пропозицією про прийняття спільної ухвали щодо встановлення Дня пам’яті і поєднання українців і поляків".

 

Найбільш цікавими й конраверсійними видалися гуманітарні студії, в яких приймали участь академік НАН України, директор Інституту філософії Мирослав Попович, академік НАН України, директор Інституту літератури Микола Жулинський.

З польського боку взяли участь відомі політики й інтелектуали: Адам Даніел Ротфельд, колишній міністр закордонних справ РП, Адольф Южвенко, директор Музею ім. Оссолінських, Хуберт Лашкевич, директор Католицького університету в Любліні, професори Здіслав Найдер та Ян Аксер.

На форумі відзначалося, що оскільки насуваються дві річниці трагічних подій: депортаційної акції "Вісла" 1947 року (квітень 2012 року) та Волинських подій 1943-1944 років (липень 2013 року), тому дуже важливо не дати активістам праворадикальних рухів по обидва боки кордону політизувати ці гіркі сторінки нашої спільної історії.

Нагадаємо, що в червні 2011 року повідомлялося про плановане прийняття ВР і польським Сеймом спільної заяви щодо подій українсько-польського протистояння часів Другої світової. Заява досі не прийнята.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.