Литовський посол згадав, як у 1980-их друкував рухівські газети

Надзвичайний і повноважний посол Литви в Україні Пятрас Вайтєкунас продемонстрував унікальний архів українських газет, котрі друкувалися у Литві в часи боротьби за незалежність України й Литви.

Про це повідомляє прес-служба Республіканської християнської партії України.

Пятрас Вайтєкунас у 1990-х роках був одним із лідерів Литовського "Саюдісу" і організовував друк газет для українських “неформальних”, “національно-демократичних” організацій  у підпільних друкарнях у Вільнюсі.

Вождь РХП Микола Поровський, який разом із Вайтєкунасом презентував архів, організовував поширення "незалежних" газет в Україні у час боротьби за незалежність.

Вайтекунас зберіг і привіз в Україну макети кількох тисяч видань, серед яких “Досвітні вогні” (Київ), “Віче” (Львів), “Рада” (Рівне), “Вільна думка” (Луцьк), “Вісті” (Харків), “Вільне слово” (УГС) та багото інших.

Як українці в 1991-му Литву боронили. Спогади

На прес конференції відбулась презентація нової книги “За вашу і нашу волю” Поровського, яка розповідає про дотепер неопубліковані події співпраці і взаємопідтримки "Саюдісу" та Народного Руху в час боротьби за незалежність Литви та України. У книзі розміщено цікаві фотоілюстрації тих часів.

Читайте також лекцію Пятраса Вайтєкунаса "Вільна людина схильна більше робити добро, ніж зло".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.