У Трипіллі відкрили меморіальну дошку отаману Зеленому (ФОТО)

У Києві і в Трипіллі відбулися заходи до 125-річчя отамана Зеленого.

Про це повідомляє прес-служба історичного клубу "Холодний Яр".

У рамках вечора пам’яті в Києво-Могилянській академії відбулася презентація 2-го видання книги Романа Коваля “Отаман Зелений”. Її автор розповів про братовбивчий бій між січовими стрільцями і зеленівцями під Обуховом наприкінці січня 1919 р., про Гощівський партизанський загін та перебування у ньому галичанина Осипа Думіна і буковинця Володимира Григоровича.

Обкладинка нової книги Романа Коваля

“Деякі історики, – зазначив Роман Коваль, – зображували Данила Терпила (справжнє прізвище отамана Зеленого) політично незрілим і малосвідомим, мовляв, через це і проблеми з ним виникли у Петлюри. І це говорять про учасника 1-ї Російської революції, про політичного засланця, який три роки спокутував свої неіснуючі гріхи в Архангельському краю.

Завдяки жандармському уряднику, який склав список вилучених у Данила Терпила книг, маємо уявлення, що читав у засніженій Усть-Цильмі Данило Терпило.

У списку вилучених видань значилися твори Бориса Грінченка, Володимира Винниченка, Наталії Кобринської, Михайла Грушевського, Івана Франка, Василя Доманицького, Пантелеймона Куліша, Марії Загірної, Олександра Русова, Софії Русової, Антона Чехова, Льва Толстого та Гі де Мопассана. Двадцять третій у списку – Шевченків “Кобзар”. Усього було вилучено 58 видань, із них понад сорок українських".

На презентації були присутні нащадки отамана Зеленого та його козаків: Оксана Цедик, онучка Грицька Терпила, старшого брата отамана, та її син В’ячеслав; Ніна Цвєткова, онучка Федора Петриченка, начальника кулеметної команди Дніпровської повстанської дивізії; Михайло Горловий, онук зеленівця Петра Стрільця; Ольга Булавин, онучка рідної сестри Данила Терпила Софії Мартиненко; Святослав Маслюк, правнук Івана Маслюка, перевізника через Дніпро, який не раз перевозив повстанців з одного берега Дніпра на інший; Віктор Замійшайло, онук Петра Замійшайла, козака отамана Зеленого, а також Тамара Здоровецька, дочка козака 1-ї Запорозької дивізії Армії УНР Олексія Здоровецького.

Оксана Цедик - онучка Грицька Терпила, старшого брата отамана Зеленого. Трипілля, 18 грудня 2011 р. Фото: Сергій Марченко

Наприкінці вечора пам’яті було показано фільм Романа Коваля та Олександра Домбровського “Отаман Зелений”.

Наступного дня опівдні у с. Трипілля, де народився отаман Зелений, у підніжжя його пам’ятника було урочисто відкрито меморіальну плиту. Втілив ідею Історичного клубу “Холодний Яр” Андрій Жованик – власним коштом і власними руками. На дошці написано:

Данило Ількович ТЕРПИЛО (ЗЕЛЕНИЙ)

(16.12.1886, м-ко Трипілля – 13.10.1919, с. Стрітівка).

Отаман Дніпровської повстанської дивізії (1918 – 1919).

Воював за Самостійну Україну.

15 липня 1919 р. у Переяславі скасував угоду 1654 року про “возз’єднання” з Росією.

Вічна пам’ять!

Після цього у Трипільській сільській раді розпочався вечір пам’яті отамана Зеленого. Виступили 86-річний Йосип Терпило, син повстанця-зеленівця Андрія Терпила, та Лідія Захарова, онучка зеленівця Петра Середи, нарис про якого вміщено у 2-му виданні книжки “Отаман Зелений”.

Був присутній і Анатолій Буремко – онук отамана Зеленого. Трипільський сільський голова Анатолій Дігтяр заходи пам’яті отамана проігнорував, покликавшись на термінові “державні справи”.

Найближчим часом читайте на ІП уривки із книги Романа Коваля "Отаман Зелений"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.