В суді перебуває низка справ про позбавлення звання Героя "негромадян"

У Вищому адмінсуді перебуває низка справ про позбавлення звань Героя поета Василя Стуса, пісняра Володимира Івасюка та диригента й керівника Української капели бандуристів ім. Тараса Шевченка у США Григорія Китастого.

Відповідні позови подав донеччанин Володимир Оленцевич, який перед тим судився через присвоєння героїв Степану Бандері та Роману Шухевичу, пише "Україна молода".

На думку Оленцевича, всі нагороджені Герої України не можуть називатися такими, бо не були громадянами України.

Син командувача УПА Юрій Шухевич переконаний, що Вищий адмінсуд ухвалить рішення у справі Стуса, Івасюка та Китастого на користь Оленцевича.

"Я не сумніваюся, що так і буде. Адже там аналогічна ситуація, як і в справі Романа Шухевича. Дві інстанції Оленцевичу відмовили, але він подав касаційну скаргу, і її задовольнили. Тепер слово за Вищим адмінсудом. І рішення його буде аналогічним, тільки дуже скандальним. Бачте, це вже пішла справжня лавина", - сказав він.

На думку Шухевича, ухваливши свого часу рішення у справі Бандери та Шухевича на користь Оленцевича, ВАСУ загнав себе в глухий кут.

"Бо тепер, якщо суд не прийме аналогічне рішення при подібних обставинах і мотивації, то тим самим визнає, що попередні ухвали по Бандері та Шухевичу були політичні. І якщо логічно дивитися, то такі самі підстави "зняти" Героя України є і щодо Олексія Береста (радянський герой ІІ Світової війни, який встановив Прапор Перемоги на даху німецького Рейхстагу), генерала Кузьми Дерев’янка (приймав капітуляцію Японії), навіть ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Адже всі вони формально не були громадянами України. Вони були громадянами СРСР", - сказав він.

У свою чергу адвокат Степана Бандери-молодшого Роман Орєхов вважає, що і Бандеру, і Шухевича могли нагородити званням Героя України посмертно.

"Як правник я повторював це не раз: небіжчик не має громадянства. Відтак говорячи "посмертно", нагороджуємо того, хто вже не має жодних громадянських, цивільних або політичних прав. А тому й немає жодного значення, громадянином якої країни він був. Бо ж тепер він уже не громадянин! Це зрозуміло будь-якому юристу!", - заявив він.

Адвокат додав, що у справі Стуса та Івасюка формально суд має такі ж самі підстави позбавити звань героїв.

"І враховуючи судову практику, яку сам для себе створив Вищий адмінсуд у справі Бандери та Шухевича, укази щодо Стуса та Івасюка теж можуть бути скасовані", - вважає він.

Про те, хто є Героєм України і за що дають це звання, читайте на "Історичній Правді".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.