ЗБИРАЮТЬ КОШТИ НА ПАМ'ЯТНИК БОРЦЮ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ЗЕЛЕНОГО КЛИНУ

У Києві планують встановити пам’ятник на могилі Юрія Глушка-Мови, який похований на Лук’янівському цвинтарі. Він увійшов в історію як голова Українського Далекосхідного Секретаріату та борець за незалежність Зеленого Клину.

Про це "Історичній Правді" повідомила благодійна ініціатива "Героїка".

Для встановлення козацького хреста та надгробку необхідно зібрати 3000 грн. Кошти підуть на придбання матеріалів для виготовлення пам’ятника, його транспортування з Черкащини до столиці та встановлення на цвинтарі.

Роботи з виготовлення козацького хреста та надгробку виконає майстер з Черкащини Олег Собченко безкоштовно.

Переказати кошти на цей проект можна на картку ПриватБанку: 4149 6053 7616 0669 (Фартушний Юрій Валентинович). Деталі можна дізнатися за електронною поштою heroic.spirit@gmail.com.

ДОВІДКА:

Юрій Косьмич Глушко (1882, Чернігівщина — 1942, Київ) — український громадський і політичний діяч, один з організаторів українського національно-культурного й громадського життя на Зеленому Клині. Псевдонім — Мова.

За фахом технік, працював на флоті і залізниці. З 1904 році мешкає на Далекому Сході. Один із творців "Просвіти" у Владивостоці. Співзасновник та Голова Владивостоцької Української Окружної Ради.

Голова 3-го Українського Далекосхідного з'їзду, що відбувся у Хабаровську 7-12 квітня 1918 р. Цей з'їзд звернувся до українського уряду з проханням вимагати від уряду РРФСР визнання Зеленого Клину частиною України на підставі принципу самовизначення народу, який складав там переважну більшість населення.

Згодом ініціює 4-ий (Надзвичайний) Український Далекосхідний з'їзд, який відбувався у Владивостоці з 25 жовтня до 1 листопада 1918 р., на якому обраний головою Українського Далекосхідного Секретаріату.

Під його проводом навесні 1919 року у Владивостоці створюється 1-й Ново-Запорізький курінь вільного козацтва. 20 червня 1919 року заарештований колчаківською владою за активну українську діяльність. Переховувався до 31 січня 1920 року.

Юрій Глушко

Вдруге заарештовано разом із групою провідних діячів та активістів українського руху 5 листопада 1922 року після захоплення Владивостока більшовиками. Заарештованих перевезено до столиці Далекосхідної республіки м. Чита, де вони рік перебували у в’язниці.

Один з понад двохсот обвинувачених на Читинському процесі, на якому засуджений 13 січня 1924 року до 3 років позбавлення волі за антирадянську діяльність та "намагання відірвати Далекий Схід від РСФРР і злучити з Японією".

1930 року нелегально повернувся в Україну, у Київ (імовірно, не під своїм прізвищем), де навчався на Київських інженерних курсах Харківського автошляхового інституту, здобув фах інженера-будівельника шляхів. В 1939-1941 роках був на різних інженерних посадах в будівельних організаціях.

Восени 1941 року брав участь у роботі українського уряду в Києві, після арешту якого залишився без засобів до існування в окупованому німцями місті.

Помер восени 1942 року від голоду. Похований на Лук'янівському цвинтарі.

Про інші благодійні ініціативи "Героїки" читайте на "Історичній Правді".

Між неволею і незалежністю. 18-22 лютого 2014 року

Це не всі, але важливі свідчення тих жахливих днів, які змінили Україну. У майже похвилинний таймлайн увійшли події, які відбувалися у центрі Києва і мали (або могли мати) вплив на подальший перебіг політичних процесів. Хронологія останніх днів Революції Гідності.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.

"Український герб є настільки простим, що його може намалювати будь-хто", - Василь Павлов

Як тризуб, родовий знак київських князів, зберігся впродовж століть і став державним гербом України та символом українського спротиву? Чому російські імперці намагалися, але так і не змогли привласнити український тризуб? Про це, а також про історичну тяглість української державної та військової символіки з часів Визвольних змагань і до сьогодення — наша розмова з Василем Павловим, військовим істориком, головою ГО "Центр мілітарної історії" та одним із тих, хто брав участь у розробці сучасної символіки українського війська.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.