10 листопада очікується масове перейменування столичних вулиць

Вулицям, названим у 1940 році на честь керівників Січневого повстання 1918 року у Києві, на найближчій сесії Київради, в четвер, будуть повернуті історичні назви. І це ще не всі перейменування, які плануються.

Про це повідомив член комісії з питань найменувань та пам’ятних знаків КМДА, голова комісії Київради з питань культури та туризму Олександр Бригинець.

Ідеться про вулиці Олександра Аніщенка і Андрія Іванова на Печерську. Їм планують повернути попередні назви - відповідно вулиця Левандовська та провулок Бутишева.

"Самої вулиці Січневого повстання вже давно не існує, її було перейменовано у вул. Івана Мазепи, а пізніше, частина цієї вулиці у вул. Лаврську. Таким чином, сама подія - Січневе повстання більшовиків проти української влади – вже зникла з мапи Києва. А "герої" тієї події досі увічнені. Тепер, справедливість буде відновлено", - наголосив Бригинець.

"Роля хлопчаків". Як маленькі кияни в січні 1918-го захищали "Арсенал"

Провулок Бутишева - одна з давніх вулиць Печерська, іменована за прізвищем одного з домовласників - Бутишева з 1803 року. 

Левандовська вулиця з’явилась у 1869 року - за прізвищем київського письменника і проповідника, вихованця Київської академії, протоієрея Софійського собору Іоана Леванди.

 Пам'ятна дошка на будинку за адресою Аніщенка, 17

Олександр Аніщенко - робітник заводу "Арсенал", загинув під час Січневого повстання 1918 року.

Андрій Іванов - уродженець Владімірської губернії, член партії більшовиків з 1906 року, з 1916 року працював на "Арсеналі", один із керівників Січневого повстання, після встановлення радянської влади працював в урядових структурах СРСР.

В лютому 1918 року врятував від розправи муравйовських солдат історика Дмитра Дорошенка (губернського комісара УНР на Чернігівщині). Цікавий ньюанс - на момент початку повстання Іванова не було в Києві, він прибув у місто вже в розпал заворушень.

Хто насправді підняв Січневе повстання?

"Історична Правда": дещо лякає лексика, яку вживає пан Бригинець. "Події не існує", "герої", "справедливість буде відновлено"... Факт Січневого повстання нікуди не дівся, це така ж частина історії України, як і УНР.

Нагадаємо, на попередній сесії Київради вул. Танкову було перейменовано на вул. Ігоря Сікорського. А на найближчій сесії Київради в четвер, 10 листопада 2011 року очікується також повернення історичних назв вул. Червоноармійській (на Велику Васильківську), Воровського (Бульварно-Кудрявську) та Фрунзе (Кирилівську).

У червні 2011 року комісія з питань найменувань та пам'ятних знаків КМДА рекомендувала Київраді перейменувати лівобережні вулицю Серафимовича і бульвар Давидова на вулицю Івана Миколайчука та бульвар Віктора Некрасова.

Гайдамаки з Донбасу. Як "донецькі" придушували Січневе повстання у Києві

У жовтні комісія підтримала пропозицію перейменувати вулицю маршала Малиновського в Оболонському районі міста Києва на вулицю Олександра Архипенка.

У грудні 2010 року Бригинець заявляв, що сусідні з вулицею Малиновського вулиці угорських комуністів Мате Залки і Лайоша Гавро на Оболоні буде перейменовано на честь Романа Шухевича і Ярослава Стецька.

Про інші перейменування вулиць і площ у Києві, Одесі, Харкові, Львові та інших містах України читайте за тегом "топоніміка".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.