Партія Лук'яненка вимагає демонтувати радянського солдата у Львові

Українська республіканська партія (УРП) через суд домагається демонтажу Монумента Слави - пам'ятника радянським солдатам у Львові.

Про це повідомляє "Сегодня".

У Галицькому районному суді Львова розглядають позов Української Республіканської партії (УРП), яка вимагає від Львівської міськради демонтувати скульптуру як "символ радянської епохи".

В УРП посилаються на рішення облради початку 1990-х, яким вирішили знести півтора десятка радянських пам'ятників, у тому числі і солдата на Монументі Слави.

Юристи мерії просять суд відхилити позов, наполягаючи, що терміни давності того рішення минули.

Опитані виданням політологи вважають, що ініціатива УРП пов'язана з майбутніми виборами. Мовляв, у партії "ВО Свобода", яка втратила у Львові - за даними соцгрупи "Рейтинг" - за півроку 6% (нібито через участь у масових сутичках 9 травня 2011 року) вирішили бути обережнішими і не зноситимуть пам'ятник без референдуму. А от УРП, навпаки, хоче перетягнути частину радикальних виборців.

Монумент Слави являє собою ансамбль: бронзові скульптури Батьківщини-матері і радянського воїна з мечем, а також двох стел з фігурами червоноармійців і зіркою. Пам'ятник, якому більше сорока років, розташований у парку навпроти Академії сухопутних військ. Зазвичай тут збираються ветерани і "ліві" партії на 1 і 9 травня.

У грудні 2010 року невідомі облили пам'ятник червоною фарбою, обмалювавши його серпом-молотом і свастикою.

У січні 2011 року міліція зменшила охорону монумента.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.