Вулицю Воровського в Києві перейменують на Бульварно-Кудрявську

Через кілька днів на сесії Київради вулиці Воровського в центрі міста повернуть історичну назву – вул. Бульварно-Кудрявська.

Про це повідомив член комісії з питань найменувань та пам’ятних знаків КМДА, голова комісії Київради з питань культури та туризму Олександр Бригинець.

Депутат зауважив, що за роки незалежності України профільні комісії КМДА та Київради напрацювали чимало необхідних повернень історичних назв, і цей процес, зважаючи на наближення Євро 2012, пожвавився.

Нагадаємо, на попередній сесії Київради вул. Танкову було перейменовано на вул. Ігоря Сікорського. А на найближчій сесії Київради в четвер, 10 листопада 2011 року очікується також повернення історичних назв вул. Червоноармійській (вул. Велика Васильківська) та вул. Фрунзе (вул. Кирилівську).

З 1923 р. по 1937 р. вулицею Воровського називався Хрещатик. Пізніше головній вулиці Києва повернули її історичну назву, а на честь більшовика Вацлава Воровського назвали вулицю Бульварно-Кудрявську.

Вулиця Бульварно-Кудрявська виникла в 30-ті роки XIX ст. від місцевості Кудрявець. Сьогодні вона пролягає від Львівської площі до пл. Перемоги і у верхній частині прокладена як бульвар.

У жовтні 2011 року комісія з питань найменувань та пам'ятних знаків КМДА підтримала пропозицію перейменувати вулицю маршала Малиновського в Оболонському районі міста Києва на вулицю Олександра Архипенка.

У грудні 2010 року Бригинець заявляв, що сусідні з вулицею Малиновського вулиці угорських комуністів Мате Залки і Лайоша Гавро на Оболоні буде перейменовано на честь Романа Шухевича і Ярослава Стецька.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.