Історики поділяться досвідом прощання з Радянським Союзом (додано РОЗКЛАД)

Як убезпечитися від повернення в минуле й нарешті розпрощатися із СРСР? Про відповідний литовський досвід говоритимуть на круглому столі, який розпочнеться 8 листопада о 10:00 в Києво-Могилянській академії.

Про це повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

Головною державною установою, котра в Литві координувала заходи із подолання наслідків тоталітаризму та люстрацію, є Центр досліджень геноциду та резистансу жителів Литви, який багато років очолювала Далія Куодіте.

Литва публікує архіви КГБ. З прізвищами

8 листопада в Києво-Могилянській академії вона, а також її колеги Рональдас Рачінскас, виконавчий директор Комісії з оцінки злочинів радянського і нацистського окупаційних режимів у Литві, та Рута Трімонієне, представник меморіального департаменту Центру досліджень геноциду та резистансу Литви, розповідатимуть про досвід їхньої країни в подоланні наслідків тоталітаризму.

Місце і час: 8 листопада 2011 року, 12:00. Національний університет "Києво-Могилянська академія", зала вченої ради (к. 301, корпус 1, вул. Сковороди, 2).

"Всі сфери життя мали бути реорганізовані. Але правду кажуть ті, хто стверджує, що економіку поставити на нові рейки можна значно швидше, ніж перебудувати менталітет народу, його самосвідомість", - говорить Далія Куодіте.

"Наступ на права людини в Україні, все більша прірва між статками українців та доходами вузької групи політичних гравців значною мірою є наслідком неподоланого тоталітарного минулого", - говорить історик Володимир В'ятрович, який у 2008-2010 роках розсекретив архіви КГБ.

Захід відкриватиме Надзвичайний і повноважний посол Литви в Україні Пятрас Ватєкунас.  

Литва обурена тим, що Австрія відпустила кагебіста

Учасники дискусії з українського боку:

Володимир В'ятрович, голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху; Олексій Гарань, науковий директор Школи політичної аналітики НаУКМА; Іван Патриляк, доцент Київського національного університету імені Т. Шевченка; Вахтанг Кіпіані, головний редактор інтернет-видання "Історична правда"; Руслан Забілий, директор Національного музею "Тюрма на Лонцького".

 

Організатори: Центр досліджень визвольного руху за підтримки Посольства Литовської Республіки в Україні.

Партнери: Школа політичної аналітики НаУКМА, Національний університет “Києво-Могилянська академія”, Львівський національний університет імені Івана Франка, Центр правових та політичних досліджень “Сім".

Інформаційні партнери: телеканал ТВі, Історична Правда, журнал “Країна”, Газета по-українськи, Україна Incognita, Gazeta.ua.

РОЗКЛАД:

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.