Спецпроект

Влада припинила роботу над Книгою пам'яті Голодомору - Васюник

Співкоординатор Громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору Іван Васюник стверджує, що нинішня влада спеціально оминає тему Голодомору, бо боїться її.

Про це він заявив в інтерв’ю журналу "Країна".

Один із прикладів — припинення роботи над "Національною книгою пам’яті" про жертв Голодомору після виборів президента у 2010 році.

"Робота над книгою тривала упродовж 2006-2008 років, - зазначив Васюник. - Її загальний обсяг — 23 тисячі сторінок, впорядковано спогади понад 200 тисяч очевидців, ідентифіковано майже мільйон жертв і 14 тисяч сіл, де вмирали від голоду. Також зібрана інформація про людей, які допомагали виживати, ділилися останнім шматком хліба. Робота тривала під керівництвом Інституту національної пам’яті".

Нагадаємо, у грудні 2010 року Віктор Янукович "перетворив" Інститут нацпам’яті на науково-дослідну установу, чим ліквідував єдиний орган державної влади, який відповідав за формування політики національної пам’яті.

Проте Іван Васюник запевняє, що точку неповернення суспільна пам’ять уже пройшла. І влада чомусь не розуміє, що національна пам’ять належить не їй:

"Люди вже не живуть у брехні і не так легко піддаються маніпуляціям. Свідки почали говорити про трагедію — це найголовніше. Українці перестали боятися. Я спілкувався з десятками людей під час підготовки "Національної книги пам’яті". В очевидців відбувалася ломка свідомості, коли вони зрозуміли, що про це можна розповідати дітям, онукам. Українці тепер знають правду про Голодомор із багатьох джерел. Кожен може сформувати свою позицію незалежно від офіційної пропаганди чи контрпропаганди".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.