Влада не виділяє коштів на утримання пам'яток Києва

Головне управління охорони культурної спадщини КМДА потребує і просить виділити у 2012 році на охорону пам’яток 35 млн грн. Київська влада не передбачила жодної копійки.

Про це повідомив голова комісії Київради з питань культури та туризму Олександр Бригинець.

За словами депутата, у 2010 році на охорону, реставрацію та збереження пам’яток бюджетом Києва було передбачено близько 17 млн грн., а виділили менше 1 млн грн.

"У 2011 році передбачено близько 8 млн грн, а виділено лише 693 тис грн., з яких управління переважно погасило заборгованість за проведені роботи з 2008 року, - зазначив Бригинець. - На 2012 рік кошти на статтю охорони пам’яток не заплановані взагалі".

Голова комісії повідомив, що на сьогодні, за інформацією профільного управління, через відсутність реставраційних робіт в критичному стані знаходяться Караїмська кенаса, колона Магдебурзького права та дзвіниця Михайлівського Золотоверхого монастиря.

Депутат наголосив, що окрім зазначених пам’яток у столиці існує масштабна проблема з руйнуванням будинків-пам’яток, оскільки в Києві практично всі такі пам’ятки потребують реставрації.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.