На Хортиці знайшли меча - свідка останнього бою Святослава Хороброго (ФОТО)

В Національному заповіднику "Хортиця" представили меч X сторіччя, який може належати комусь із дружинників князя Святослава.

Про це повідомляє "Репортер".

Меч має 94 сантиметри в довжину і близько одного кілограма ваги - зброю було знайдено на дні Дніпра біля Хортиці 7 листопада цього року.

Унікальність зброї, збіг місця знахідки з приблизним розташуванням місця загибелі київського князя Святослава Ігоровича, а також виявлення поблизу - в районі сучасного машинного залу Дніпрогесу - в 1928 році п'яти подібних мечів, схиляє істориків до думки про те, що даний меч є свідком і безпосереднім учасником останньої сутички Святослава з печенігами в 972 році.

 

І цей, і згадані вище мечі були знайдені без піхов або їхніх залишків, що, на думку директора заповідника Максима Остапенка, може свідчити про бойову сутичку, в якій вони були загублені колишніми господарями.

Єдиною такий сутичкою десятого століття біля дніпровських порогів, відомою з давньоруських літописів, була битва Святослава з печенігами.

 

Першим у присутності журналістів з унікального предмета зняв біле полотно і взяв у руки реставратор Національного науково-дослідного реставраційного центру України Віктор Голуб.

 

"Практично цілий меч, - зазначив столичний реставратор. - Завдяки тому, що цей меч був у воді, а не в землі, він краще зберігся: "прочитується" його форма, художні особливості, деталі".

Максим Остапенко розповів справді чудесну історію набуття меча: його під час рибаловлі на спінінг вивудив з глибини 22 метри звичайний рибалка, гачок якого зачепився "за елемент іржі" посередині клинка. Для музею клинок викупили спонсори.

 

"Оформлення цього меча свідчить, що це зброя найвищого рангу, - підкреслює "елітарність" клинка Максим Остапенко. - В оформленні цього меча використано, як мінімум, чотири кольорових метали - мідь, жовтий метал, який може бути низькопробним золотом або латунню, і срібло. Ця техніка оформлення була найскладніша на той час і однозначно цей предмет найвищого елітарного рівня - або дружинників, або князів.

На меч іще чекає піврічна реставрація, після якої унікальну зброю виставлять перед відвідувачами Музею історії запорізького козацтва на Хортиці в оновленому вигляді.

Процес оновлення цінного артефакту, за словами Максима Остапенка, обійдеться приблизно в 25 тисяч гривень.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.