У Львові розкидають старовинні книги по вулиці (ВІДЕО)

Із храму святих Петра і Павла (Костел єзуїтів), що у центрі Львова, вивозяться книги із фондів бібліотеки ім. Стефаника, які зберігалися там 65 років - при цьому вантажники поводяться зі старовинними фоліантами абияк, часто псуючи їх.

Про це повідомляє ЗІК.

Книги відтранспортовували у нове фондосховище, що на вулиці Авіаційній, 1 - люди у військовій формі перекидали стопки книг із рук в руки, і вантажили в автомобіль.

Книги XVIII-XIX століття буквально літали по вулиці, з них випадали сторінки, які абияк вкладали назад. Іноді книги просто падали на землю, – це чітко видно на відео.

Під час зйомки двоє охоронців намагалися відібрати камеру у журналіста. оді до неї підійшло двоє охоронців, які намагалися заборонити зйомку і відібрати камеру. Але коли жінка пояснила чоловікам свої права і вони відійшли, покликали настоятеля храму – отця Степана Суса.

Отець попросив представитися і назвати ЗМІ, коли вона це зробила, почав комусь телефонувати, а потім узявся викручувати руки журналісту, щоб одібрати камеру.

Нагадаємо, планується, що храм святих Петра і Павла (Костел єзуїтів) буде повністю звільнений від книг до 28 листопада. Після цього розпочнеться інтенсивне прибирання святині та підготовка до освячення.

Храм Петра і Павла належить Українській греко-католицькій церкві. Отець Степан Сус - голова Центру військового капеланства УГКЦ.

Про те, як знищували книги в часи УРСР, дивіться відео на "Історичній Правді".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.