Спецпроект

"Голодомор - випробування зброї масового знищення" - предстоятель УГКЦ

Весь цивілізований світ досі очікує на достеменне вивчення Голодомору і розвінчання міфів про геноцид українців у 1932-33 роках, заявив під душпастирського візиту до Нью-Йорку глава УГКЦ Святослав.

Про це повідомляє офіційний сайт УГКЦ.

Блаженніший наголосив, що події 1932-33 років є маловідомими. На його думку, ще не всі в Україні мають відвагу говорити про них правду, часто ці події замовчуються з ідеологічних причин.

Він назвав великим позитивом те, що сьогодні принаймні ніхто не може заперечити того, що Україна – житниця Європи, пережила не один голод.

"Це лихо з різних причин пронеслося по землях України у 1921-23, 1932-33 та 1945-46 роках. Однак найбільш жахливим і штучно викликаним голодом, якого, на щастя, ніколи не зазнали інші народи колишнього Радянського Союзу, був великий голод 1932-33 років. Навіть сьогодні нам досить важко назвати точну кількість жертв цього злочину. Найостанніші дослідження кажуть, що за один рік померло щонайменше 4 мільйони людей", – наголосив глава УГКЦ.

 

Він нагадав, що цей штучний голод, викликаний в один із найбільш урожайних років на українських чорноземах, був ретельно спланований урядом Радянського Союзу. На думку Святослава, це було випробовування "найдешевшої у світі зброї масового знищення".

Він нагадав, що ця акція геноциду українського народу була здійснена у три етапи: перший – відокремити українську етнічну територію від решти території Союзу і створити військову, ідеологічну та інформаційну її ізоляцію; другий – насильно вилучити у декілька етапів усі без винятку продукти харчування, які мало населення і які цього року дала земля; третій – залишити повільно вмирати мільйони людей у страшних муках голоду без можливості надати їм допомогу чи дозволити шукати харчування в інших місцях.

Греко-католики. Історичний контекст

"Повільно вмирати з голоду є настільки жахливим, що одна жінка, яка пережила цей голод у дитинстві, а потім була в'язнем Аушвіца, порівнюючи ці дві тортури, стверджувала, що голод є чимось набагато страшнішим від концентраційного табору, бо навіть в Аушвіці давали щось їсти. Усі ті, що дивом вижили у часи Голодомору, одноголосно стверджують, що голод є чимось страшнішим навіть за війну, оскільки на війні хтось усе таки може врятуватися, а від такого штучного голоду спасіння практично не було", – зауважив Святослав.

На його думку, голод не лише нищить тіло, а й "глибоко ранить людську душу, зароджує в ній страх, що паралізує волю для спротиву тій ідеології, яка забирає свободу, і цей страх передається із покоління в покоління. Ці рани можна зцілити лише за допомогою пам'яті".

Собор Святого Патрика у Нью-Йорку, де відбувалася панахида за жертв Голодомору

Водночас владика наголосив, що пам’ятаючи про український геноцид, "ми не шукаємо собі ворогів, на котрих би хотіли вилити наш біль і з ними поквитатися. До цієї пам’яті нас закликає християнське сумління, яке цим хоче проголосити всьому світові правду про ці події і саме через правду запобігти новим злочином проти людства будь-якої ідеології: чи то комуністичної, чи то ідеології гендеру і секуляризму, чи будь-якої іншої".

Панахида за жертв Голодомору 1932-1933 років відбулася у суботу, 19 листопада, о 13.30, у катедральному соборі Святого Патрика. Вшанувати пам’ять жертв Голодомору та помолитися разом із владикою Святославом прибули понад дві тисячі вірних.

Всі публікації за тегом "Голодомор"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.