КМДА не виділяє кошти на встановлення меморіальних дошок

Київська влада не знаходить грошей для встановлення 21 меморіальної дошки, про які було оголошено кілька місяців тому.

Про це повідомив голова комісії Київради з питань культури і туризму Олександр Бригинець.

За словами депутата, кошти на це не закладені поточним бюджетом, а також не передбачаються при підготовці бюджету Києва на 2012 рік.

Зараз в черзі за бюджетними ресурсами стоять дошки, присвячені таким корифеям як Т. Шевченко, М. Булгаков, М. Старицький, І. Козловський, В. Івасюк, П. Загребельний та іншим.

Для встановлення цих дощок має бути виділено півмільйона гривень, виходячи з того, що вартість однієї дошки сягає від 15 до 30 тис. грн. Хоча за попередні роки комісія КМДА з питань найменувань та пам’ятних знаків напрацювала чимало рішень щодо встановлення згаданих дощок, за 4 роки жодна пам’ятна дошка коштом міста встановлена не була.

"Київська влада оперативно реагує лише на вказівки згори, як це було у випадку миттєвої заміни табличок з написом вул. І. Мазепи на вул. Лаврську, - зазначив Бригинець. - Але, як бачимо зовсім інша ситуація з тими діячами культури та історії, яких вшановують без відповідного указу Президента чи без підтримки близької до влади організації".

Депутат повідомив, що підставою для встановлення меморіальної дошки є рішення комісії КМДА з питань найменувань та пам’ятних знаків та розпорядження голови КМДА.

Нагадаємо, 27 вересня 2011 року було видане розпорядження КМДА щодо встановлення 21 меморіальної дошки та плити з пояснювальним текстом в м. Києві за рахунок столиці.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.