Спецпроект

Учителів закликають нагадати школярам про Голодомор

Громадський комітет із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років закликав освітян підтримати загальнонаціональну традицію та провести у поминальний тиждень 21-25 листопада Уроки пам’яті Голодомору в Україні. Розклад заходів.

Про це йдеться у зверненні Комітету до керівників освітніх закладів та вчителів.

У серпні 2010 року Міністр освіти Дмитро Табачник заявив, що Голодомор не був геноцидом українців, відтак у нових підручниках з історії України з опису Голодомору 1932-1933 рр. забрали визначення "геноцид".

28 листопада 2006 року (що характерно, Табачник тоді був не проти) Верховна Рада України ухвалила закон "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні", який трактує події 1932—1933 років, як геноцид українського народу. 

 Освітян також просять організувати учням відвідування пам’ятних місць, музеїв пам’яті жертв Голодомору та залучити школярів та студентів до участі у громадських поминальних заходах у День пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років.

"Зважаючи на важливість продовження роботи з вивчення наймасштабнішої в історії людства трагедії, розкриття історичної правди про трагічні події 1932-33 років та гідного вшанування пам’яті мільйонів безневинних жертв Голодомору-геноциду, звертаємося до керівників освітніх закладів, вчителів підтримати загальнонаціональну традицію та провести у поминальний тиждень 21-25 листопада Уроки пам’яті, організувати відвідування пам’ятних місць та музеїв пам’яті жертв Голодомору, залучити школярів та студентів до участі у громадських поминальних заходах, — йдеться у зверненні. — Вбиті в 33-му можуть жити у нашій пам’яті і сьогодні саме від вас, шановні вчителі та керівники освітніх закладів, залежить збереження цієї пам’яті наступними поколіннями українців".

"Історія Голоду". Читачі УП надсилають сімейні перекази про Голодомор

Цього дня за підтримки Громадського комітету відбудуться всеукраїнські заходи "Голодомор-геноцид ’32-33. Пам’ятаємо": 

• Скорботна хода пам'яті дітей, загиблих під час голоду від метро "Арсенальна" до Меморіалу пам’яті жертв голодоморів в Україні в Києві — початок о 14:00;

• Пам’ятні заходи біля Меморіалу пам’яті жертв голодоморів в Україні (панахида за вбитими голодом, загальнонаціональна хвилина мовчання та всеукраїнська акція "Запали свічку") — початок о 14:30. 

• Заходи із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду по всій Україні та закордоном.  

Громадський комітет із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років створено минулого року.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.