Президент Польщі закликав поляків наслідувати борця з українцями

"Будьмо як Пілсудський і Дмовський", - закликав поляків президент Польщі Броніслав Коморовський. Дмовський - ідеолог польського націоналізму, який вважав, що євреї хочуть правити світом, а українців називав "народом кресовим".

Про це повідомляє "Ґазета Виборча".

У своїй промові до Дня Незалежності Польщі Коморовський закликав поляків до взаємного порозуміння, пославшись на приклад стосунків між тими, хто доклався до відновлення польської держави у 1918 році.

Коморовський порівняв першого голову Другої Речі Посполитої Юзефа Пілсудського і Романа Дмовського - польського політика й публіциста, який проголошував гасло "Польща для поляків" і прославився своїми антисемітськими й антиукраїнскими виступами.

Якщо Пілсудський шукав порозуміння з українцями, використовуючи федеральну традицію Першої Речі Посполитої, де православні руські та литовські разом із протестантами складали значну частину суспільства, то Дмовський закликав до асиміляції інших народів у мононаціональній Польщі.

1921: Пілсудський вибачається перед солдатами Петлюри (ВІДЕО)

На початку XX-го сторіччя він устиг побувати депутатом Державної Думи, підтримуючи ідеї сильної Російської імперії, щоб пізніше говорити про польський "здоровий національний егоїзм" і "всесвітню єврейську змову".

Промовистий жест ендеків на похоронах Дмовського в січні 1939 року

З закінченням війни тимчасове порозуміння між Дмовським і Пілсудським призвело до того, що Польща отримала військову допомогу від Антанти, яка допомогла захистити відновлену 11 листопада 1918 року польську державу і перемогти Західноукраїнську народну республіку.

У міжвоєнній Речі Посполитій він створив націоналістичну партію "ендеків" і став головним ідеологом польських націоналістів з їхньою "кресовою" політикою. Саме радикалізм Дмовського доклався до того, що в 1920-их українці почали створювати власні націоналістичні рухи замість співпрацювати з польською державою.

Прометеї двох народів. Люди, які примиряли Україну і Польщу

"Пілсудський і Дмовський не любили один одного, але любили Польщу, - проголосив учора Коморовський. - І цього вистачило, щоб вони піднялися (йдеться про 1918 рік, бо потім обидва політики знову розпочали виснажливе протистояння - ІП) над сваркою в ім'я польських інтересів".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.