На Поліссі відкрили меморіальний комплекс УПА (ФОТО)

У селі Літвиця Дубровицького району Рівненської області відбулась церемонія відкриття комплексу поховань вояків УПА.

Про це повідомляє благодійна ініціатива "Героїка".

У далекому 1944 р. на території військової округи УПА "Заграва" точились запеклі бої між підрозділами УПА та військами НКВД. В одному з таких боїв, 11 березня 1944 р., командир загону ім. М. Колодзінського Микита Скуба-"Лайдака" був поранений більшовицькою кулею у ліве плече.

Поранений курінний продовжував командувати боєм та стріляти однією рукою з коліна, доки не впав від другої кулі, яка поцілила йому в голову.

Нові пам'ятники на старих могилах

"Лайдаку" разом із двома іншими загиблими повстанцями (кулеметником "Борою" та санітаром "Крейсером") поховали 15 березня на сільському цвинтарі Літвиці.

За декілька місяців, 16 листопада 1944 р., поруч з могилами цих вояків був похований ще один упівець - сотенний "Давун", який також загинув у бою з більшовиками.

 Загиблому рядовому було 19 років

Зі здобуттям Україною незалежності місцеві патріоти відшукали приблизне місце поховання бійців УПА на сільському кладовищі та встановили там металевого хреста.

Влітку 2011 році до Літвиці були запрошені фахівці Товариства пошуку жертв війни та політичних репресій "Пам'ять". Історики провели пошукові роботи, за результатами яких було виявлено місце поховання всіх чотирьох повстанців.

 Фото: "Героїка"

Для встановлення чотирьох козацьких хрестів благодійна ініціатива "Героїка" понад півроку збирала пожертви серед небайдужих українців. Виготовив пам'ятники майстер з Черкащини Олег Собченко, нічого не взявши за свою роботу.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.