На Нобелівську премію миру висували Сталіна, Гітлера і Миколу Другого

На сайті Нобелівських премій з'явився список претендентів, яких висували на премію миру в період з 1901 по 1950 роки, але які її не отримали. Там можна побачити неабияких миротворців - Сталіна, Гітлера, Миколу Другого і Муссоліні.

Про це повідомляє ТСН.

За правилами комітету, імена номінантів тримаються в секреті півстоліття.

Судячи з цієї публікації, свого часу на премію миру висувалися Йосип Сталін (навіть двічі - в 1946 і 1948 роках), Адольф Гітлер (в 1939-му) і Беніто Муссоліні.

Українці зробили рекламу горілки з Гітлером і Сталіним (ФОТО)

Пропонували і Вінстона Черчилля, але замість цього він отримав в 1953-му році премію з літератури за свої мемуари.

У різні роки розглядалися також кандидатури Льва Толстого, Еріха Марія Ремарка, Миколи Реріха, а також Миколи Другого.

За даними офіційного сайту, на сьогодні серед лауреатів премії миру налічується 97 осіб, серед них 12 жінок і 20 організацій.

Цього року в списку претендентів на винагороду - 241 кандидат, 53 з яких є громадськими і міжнародними організаціями.

Церемонія вручення Нобелівських премій проходить у Стокгольмі й Осло в день смерті засновника винагороди Альфреда Нобеля - 10 грудня. 

Стус і Нобель: демістифікація. Поета не стільки висували на премію, скільки говорили

У минулому 2010 році Нобелівську премію миру присудили китайському дисиденту Лю Сяобо, однак вручити її так і не змогли - він перебуває у в'язниці, і Пекін не погодився відпустити його на вручення Нобеля. У 2009 році премію миру отримав президент США Барак Обама з формулюванням "за величезні зусилля з укріплення міжнародної дипломатії і співпраці між народами".

У 2008 році премію миру отримав фінський дипломат Марті Ахтісаарі, який від імені ООН займався врегулюванням конфлікту у Косово, що завершилося проголошенням незалежності колишнього регіону Югославії та Сербії.

У 2007 році Нобеля в цій номінації отримав віце-президент Альберт Ґор - один із опонентів Джорджа Буша-молодшого, який потім підтримував Обаму.

В 1971 році "літературна" Нобелівка дісталася поету Пабло Неруді, який у молоді роки допомагав зникнути від мексиканського правосуддя Давіду Сікейросу - керівнику терористичної групи, котра здійснила невдалий замах на Лева Троцького.

Згідно зі статутом Нобелівського фонду, висувати кандидатів можуть не тільки самі члени комітету, а й представники парламентів і урядів різних країн, члени Міжнародного арбітражного суду в Гаазі, професори університетів в області політики, юриспруденції, історії та філософії, а також самі лауреати премії.

Нагадаємо, Нобелівська премія миру за 2011 рік присуджена сьогодні відразу трьом жінкам-правозахисницям.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.