Київрада порушила свою ж заборону будувати в історичному центрі

Сьогодні більшість Київради підтримала проект рішення щодо виділення земельної ділянки майже біля стін Софії Київської - вул. Золотоворітська, 11 - для будівництва готельного комплексу з паркінгом. Будинок входить до Зводу пам'яток історії та культури м.Києва.

Про це повідомила прес-служба голови комісії Київради з питань культури та туризму Олександра Бригинця.

На думку депутата, проект рішення про заборону будівництво в охоронній зоні Софії Київського виник виключно через тиск ЮНЕСКО - що ще рік тому зафіксувала порушення норм забудови буферної зони Софії Київської та Києво-Печерської Лаври - а не завдяки щирій турботі влади щодо збереження історичної частини м.Києва.

"Лише 3 місяці тому сама Київрада заборонила будь-які будівництва навколо Софії, і ось сьогодні вона проігнорувала своє ж рішення. Це подвійні стандарти, коли з одного боку для ЗМІ виголошуються заяви про нібито спроби боротися із скандальними забудовами в історичному центрі, а з іншого боку слухняна депутатська більшість голосує за рішення, які прямо суперечать позиції ЮНЕСКО і офіційній позиції нашої держави", - підкреслив Бригинець.

Минулої сесії питання не набрало потрібної кількості голосів. Але, сьогодні на розгляд сесії воно було винесене повторно. За проект рішення проголосувало 64 депутати більшості Київради.

У липні 2011 року Київська міська рада прийняла рішення про призупинення проведення робіт з будівництва, реконструкції та капітального ремонту будівель в історичній частині Києва

У червні комітет Світової спадщини ЮНЕСКО на своїй 35-й сесії закликав Україну визначити зону в історичному центрі у Києві, і захистити її відповідними законами.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.