В Охтирці відкрили пам'ятник козакам-гусарам - і Денису Давидову

В Охтирці Сумської області урочисто відкрили пам'ятник воїнам Охтирського 12-го гусарського полку.

Про це повідомляє УНІАН з посиланням на прес-службу Охтирської міської ради.

Mісто й досі розподілене не на сучасні мікрорайони, а на старовинні козацько-гусарські сотні, але до цього часу на його вулицях не було жодної згадки про цих воїнів.

Виправити несправедливість вирішила громадська організація "Історико-краєзнавчий клуб "Охтирські гусари", де й виникла ідея створення козацько-гусарської алеї, встановлення пам'ятного знаку і кованого вказівника.

Як грабували в районі Охтирки у XVIII-му сторіччі

"Я, як і кожний охтирчанин, пишаюсь нашою військовою славою. Вважаю, що нащадки повинні шанувати історію своєї землі, знати героїв, які здобували славу в боях за Батьківщину, - наголосив під час урочистостей депутат Сумської облради Олександр Єрмак (Партія регіонів). - Багато славних імен пов'язано з Охтиркою. Це і Лермонтов, Аляб'єв та багато інших. Та все ж найвідоміший керманич охтирських вояків - легендарний полковник-поет Денис Давидов".

Охтирський полк - адміністративно-територіальна і військова одиниця Слобідської України. Полковий центр - Охтирка (нині місто Сумської області). Сформований у 1655-1658 на Слобожанщині переселенцями із Правобережної України. Першим полковником був Іван Гладкий (1658).

Після ліквідацїї 1765 царським урядом полкового устрою в Слобідській Україні полк був реорганізований в гусарський полк російської армії, а його територія ввійшла до складу Слобідсько-Української губернії.

12-ий гусарський полк брав участь у наполеонівській кампанії 1812-13 рр., російсько-турецьких війнах 1828-29 і 1877-78, в Першій світовій війні.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.