Київрада дозволить будівництво в центрі, хоч на це є мораторій Київради?

На сесію Київради 06 жовтня 2011 року всупереч рішенню Київради про мораторій на будівництво в історичних зонах вдруге винесене питання про виділення 0,07 га землі під стінами Софії Київської - вул. Золотоворітська, 11 - для будівництва готельного комплексу з паркінгом.

Про це повідомила прес-служба голови комісії Київради з питань культури та туризму Олександра Бригинця.

Нагадаємо, на минулій сесії Київради за ініціативи Голови комісії Київради з питань культури та туризму зазначене питання було зняте з розгляду. Адже будинок на вул.. Золотоворітська, 11 є нововиявленою пам'яткою, об'єктом культурної та історичної спадщини, а також входить до Зводу пам'яток історії та культури м. Києва і тому не підлягає ніяким змінам, окрім реставрації.

Будівля на вул. Золотоворітська, 11 збудована 1880 року була прибутковим будинком з мебльованими кімнатами. З 1902 в ньому містилась друкарня С.Яковлєва. У 1911-14 роки в ньому були влаштовані Вищі жіночі курси. На сьогодні будівля з архітектурної точки зору перебуває в чудовому стані, навіть такі дрібні деталі, як меандри та гірлянди, добре збереглися.

У липні 2011 року Київська міська рада прийняла рішення про призупинення проведення робіт з будівництва, реконструкції та капітального ремонту будівель в історичній частині Києва.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.