Янукович не проти, щоб Львівський аеропорт носив ім'я Бандери

Питання назви львівського аеропорту вирішуватиме Львівська міська рада, зазначив президент Віктор Янукович під час брифінгу на стадіоні "Арена Львів" 28 жовтня.

Таким чином президент відповів на запитання про його ставлення щодо можливості найменування аеропорту іменем провідника ОУН Степана Бандери.

"Рішення буде приймати місцева рада. Яке б вона рішення не прийняла, згідно з українським законодавством так і буде", - наголосив президент, слова якого наводить ZAXID.NET.

Видання нагадує, що депутати Львівської міськради проголосували за звернення до прем'єра Миколи Азарова з вимогою присвоїти новозведеному міському летовищу ім'я провідника українських націоналістів - Степана Бандери.

"За" проголосувало 62 депутати.

Натомість мер Львова Андрій Садовий пропонує назвати аеропорт іменем короля Данила Галицького. За його словами, аеропорт є державним, тому остаточне рішення прийматиме держава.

Як відомо, восени 2010 року львівські інтелектуали розпочали збір підписів за те, щоб назвати аеропорт іменем всесвітньо відомого галицького скульптора XVIII-го сторіччя Івана Ґеорґа Пінзеля.

Тим часом у Криму тривають суперечки щодо назви аеропорту "Сімферополь": кримські татари виступають за присвоєння йому імені радянського льотчика-аса Амет Хан Султана, а проросійські організації хочуть назвати аеропорт на честь фаворита Катерини ІІ Григорія Потьомкіна.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.