В КИЄВІ ЗНИКЛО 52 ПАМ'ЯТКИ АРХЕОЛОГІЇ

Інвентаризація центрального історичного ареалу Києва виявила зникнення 52 пам'яток археології. 13 знаходяться в аварійному стані, 46 пам'яток вже не існує, а 6 - не знайдено взагалі.

Про це стало відомо під час обговорення Історико-архітектурного опорного плану Києва, який є складовою Генерального плану до 2025 року, на Консультативній раді Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київради (КМДА).

Повідомив голова комісії Київради з питань культури та туризму Олександр Бригинець.

"В нас є хороша новина - в Києві з 2042 археологічних пам'яток все ж залишилось 1990 пам'яток, з яких лише 13 - в критичному стані. Тож рейдерам і забудовникам ще нищити їх і нищити", заявив Бригинець.

Голова комісії наголосив на тому, що потрібно звернути особливу увагу на іншу цифру: за останні роки в Києві зникло 52 пам'ятки. Це лише ті пам'ятки, які мали офіційний статус.

Нагадаємо вересні 2011 року для вивезення археологічних експонатів Музею історії Києва з "Будинку Петра" на Поділ приїхала... звичайна вантажівка. На вимогу співробітників музею надати документ про право перевезення музейних експонатів водій і вантажники, що приїхали за ними, ретирувалися.

Після цього завідувач археологічним відділом Музею історії Києва Віталій Ковалинський заявив, що відділ за підозрілих обставин намагаються виселити з "Будиночку Петра" на Подолі у непристосовані приміщення.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.