Пуща-Водиця більше не буде історичним ареалом Києва

Пуща-Водицю позбавили статусу історичного ареалу - в новому Генплані до 2025 року ця територія вважатиметься такою, що втратила свою унікальність.

Про це стало відомо під час обговорення історико-архітектурного опорного плану Києва, який є складовою Генерального плану до 2025 року, повідомляє прес-служба голови комісії Київради з питань культури та туризму Олександра Бригинця.

Депутат розповів, що раніше Київ мав 5 історичних ареалів. Тепер два з них об'єднали в Центральний - від Кирилівської церкви до Києво-Печерської Лаври. Південний - до якого входить Музей національної архітектури і побуту "Пирогово" та інші об'єкти - зберігся, а Північно-Солом'янський історичний ареал позбавили статусу, хоч і зберегли пам'ятки як окремі об'єкти.

Тим часом Пуща Водиця як історичний ареал у новому Генплані ліквідований.

Пуща-Водиця - історична місцевість та кліматичний курорт посеред заповідних лісів у північно-західній частині Києва. Свого часу тут побували Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Лев Толстой, Леся Українка. Cюди їздить один із найстаріших маршрутів київського трамваю - №12, лінія якого прокладена через ліс.

Малювали поселення художники І. С. Їжакевич, Ф. 3. Коновалюк. Був тут архітектор В. Городецький. Мешкав та навчався 1917-1923 роках у місцевій школі (нині носить його ім′я) Олег Ольжич - український поет, археолог і політичний діяч, син Олександра Олеся.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.