В Києві відкрили пам'ятник автору білоруського історичного детективу

Сьогодні у Києві біля посольства Республіки Білорусь на вулиці Коцюбинського, 3 відкрили бронзовий пам'ятник Уладзіміру Караткєвічу - першому білоруському письменнику, який звернувся до жанру історичного детективу.

Про це повідомляють УНН.

Урочиста церемонія відбулась за участі міністра культури Білорусі Павла Латушка і міністра культури і туризму України Михайла Кулиняка.

Пам'ятник створений білоруськими скульпторами Костянтином Селіхановим, Олегом Варвашенєю і архітектором Олександром Корбутом.

 Караткєвіч у береті і светрі

До відкриття пам'ятника приурочена презентація в Київському університеті імені Шевченка спеціального видання "Дике полювання короля Стаха" на чотирьох мовах (українською, білоруською, російською, англійською). Книга була випущена до 80-річчя від дня народження Караткєвіча, яке відзначалося в 2010 році.

Довідка: Уладзімір Караткєвіч у 1950-их навчався на філологічному факультеті Київського державного університету імені Тараса Шевченка, а потім працював учителем на Київщині.

Вірш про Дніпро і Німан двома мовами

Караткєвіч став першим білоруським письменником, що звернувся до жанру історичного детективу. За роман "Чорний замок Ольшанський" він удостоєний Державної премії Білоруської РСР імені Якуба Коласа. Багато його творів екранізовано.

"Чорний замок Ольшанський" - мінський науковець в 1960-их роках розслідує таємничу загибель свого друга-бібліофіла, пов'язану зі старовинним євангелієм, у якому лежить шифрована записка, що стосується подій XVI-XVII сторіч у Великому князівстві Литовському.

Ниточка веде до замку в Ольшанах, де опівночі на фортечній галереї з'являються привиди убитих у 1612 році людей, а тим часом з'ясовується, що за захованим в одній із веж замку скарбом полюють колишні поліцаї... 

Караткєвіч і кошенята. Фото, найімовірніше, 1970-их
"Дике полювання короля Стаха" - друга половина 1800-их років, фольклорист Андрей Бєларецкій приїздить в закинуте помістя Балотниє Яліни, де стикається з жахливою легендою про прокляття, яке переслідує рід господарів помістя Яновських.

Закохавшись у єдину спадкоємицю вимерлого білоруського роду Надзєю Яновську, Бєларєцкій поринає у вир місцевих шляхетських інтриг і виявляє, що давня легенда про безгучних вершників-убивць на торфових болотах - не вигадка...

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.