Дядько і брат митрополита Володимира були підпільниками ОУН

Родичі митрополита Української Православної церкви (Московського патріархату) Володимира (Сабодана) були учасниками підпілля Організації Українських Націоналістів на Поділлі. Його дядька Івана Сабодана за участь в ОУН закатували нацисти.

Про це повідомляє "Україна Молода".

Дядько Віктора Сабодана (майбутній митрополит народився в селі Марківці Летичівського району Хмельницької області) Іван Сабодан і рідний брат Олексій входили до націоналістичного підпілля, яке діяло в 1941-1943 роках на території Летичівського округу.

В липні 1941 року один з підрозділів ОУН(б), який входив у похідну групу "Південь", прибув у Летичів, де були створені окружний і районний проводи ОУН.

Вже в перші дні окупації Летичева німці розстріляли велику групу поранених і хворих військовополонених. А в концтаборі, влаштованому в Летичівському костьолі, створили нелюдські умови утримання для полонених бійців Червоної Армії.

Перші масові жертви 1941-го. Полонені червоноармійці (ФОТО)

Від надмірної скупченості й голоду вони вмирали тут сотнями. Десятки з них поховані на території концтабору, інші - на місцевому кладовищі, недалеко від могили народного месника Устима Кармалюка.

Коли військовополонених перевели до Гайсина, у Летичівському костьолі фашисти організували "трудовий табір" для "перевиховання" цивільних осіб, які "проштрафилися" перед "блюстителями нового порядку".

Ось як описував умови утримання в'язнів у цьому "виховному закладі" житель с. Лисанівці Старосинявського району І.Собанський: "Годували нас один раз на добу. Суп зварений з гички, листя картоплі, моркви. Сире кінське м'ясо, по якому повзали хробаки, 50-100 грамів хліба з мелених каштанів і ячменю... На зморених голодом і спрагою людей нападали різні хвороби, особливо дизентерія. Але й таких гнали на різні важкі роботи. Хто не міг їх виконувати, того цькували собаками, били, кидали в ями, добивали там, якщо людина ще дихала - розстрілювали..."

Амфілохій Почаївський - святий УПЦ МП, який допомагав УПА

Нестерпні умови були створені нацистами у Летичівському, Меджибізькому та Новокостянтинівському ґетто. Восени 1942 та навесні 1943 років німці на території району чинили масові знищення євреїв, в основному, старих людей, жінок і дітей.

Антилюдські дії німецької влади призвели до того, що населення краю переконалось: гітлерівська влада нічим не краща сталінської.

В одній iз перших листівок, віддрукованих летичівським націоналістичним підпіллям, лунав заклик: "Земляки! Солдати чужої армії на своїх багнетах ніколи не принесуть щастя простому робітнику, селянину, вчителю, тому що вони будуть захищати інтереси своєї країни, вбивати і вивозити награбоване та новітніх рабів із нашої землі... Щасливе життя кожного з нас можна побудувати тільки в незалежній від Москви та Берліна Українській державі!"

На теренах Летичівської округи, куди входили Летичівський, Вовковинецький, Деражнянський і Меджибізький райони, підпілля ОУН розгорнуло справжню "листівочну війну". В листівках лунали заклики: "Український народе! Бери в руки зброю, бо це єдиний шлях до твоєї волі!", "Знищуйте німецьких катів! Саботуйте їх злочинні накази! Ставайте до лав борців за вільну і незалежну Україну!"

Батько за сина відповідає. Священника Андрія Бандеру вбили у Києві

З літа-осені 1942 року "пропагандистська війна" переходить у активну збройно-диверсійну боротьбу з фашистами.

Групи підпільників-націоналістів розгромили поліцейську дільницю в Летичеві, поліцейський пункт в Вербці, здійснювали напади на поліцейські дільниці в Меджибізькому і Деражнянському районах, знищували живу силу і техніку на шосе Летичів-Вінниця, псували лінії зв'язку, розстрілювали поліцаїв і власовців, здійснювали диверсії на залізниці.

Арешти місцевого підпілля - як націоналістичного, так і радянського, яке теж було представлене в Летичеві - почалися навесні 1943 року. До рук жандармів один за одним потрапляють, зокрема, згадані вище родичі митрополита Володимира (Сабодана).

Сильвестр Ольшевський - родич Петлюри, який став святим РПЦ

Загинув смертю героя окружний провідник ОУН Зубенко-Холодний. Оточений карателями в с. Білецьке, він прийняв нерівний бій й останній набій залишив для себе. 18 серпня 2001 року прах Зубенка-Холодного з сільських задвірків був перепохований в центрі села поряд із могилою воїнів Червоної Армії, які загинули під час визвольних дій в 1944 році.

Заарештованих підпільників відправляли в Старокостянтинівське гестапо, де їх допитували з тортурами. Івану Сабодану заганяли під нігті голки, здирали дротяними щітками шкіру, розчавлювали дверима пальці рук.

Митра і шабля. Як Сагайдачний урятував Київську православну митрополію

Летичівський журналіст Сергій Борисов писав у газеті "День", що Іван Сабодан, який був єдиним сином у батьків, просив Олексія Сабодана, проти якого не було у гестапівців доказів диверсійної діяльності і він мав шанс вижити, щоб не розповідав батькам, як його катували, і не говорив, що його засудили на розстріл. Нехай у них буде надія дочекатися його з німецькою каторги.

Олексій дав Івану слово, і до кінця днів своїх батьки Івана сподівалися, що син залишився живий, і цю надію забрали з собою в могилу.

Між неволею і незалежністю. 18-22 лютого 2014 року

Це не всі, але важливі свідчення тих жахливих днів, які змінили Україну. У майже похвилинний таймлайн увійшли події, які відбувалися у центрі Києва і мали (або могли мати) вплив на подальший перебіг політичних процесів. Хронологія останніх днів Революції Гідності.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.

"Український герб є настільки простим, що його може намалювати будь-хто", - Василь Павлов

Як тризуб, родовий знак київських князів, зберігся впродовж століть і став державним гербом України та символом українського спротиву? Чому російські імперці намагалися, але так і не змогли привласнити український тризуб? Про це, а також про історичну тяглість української державної та військової символіки з часів Визвольних змагань і до сьогодення — наша розмова з Василем Павловим, військовим істориком, головою ГО "Центр мілітарної історії" та одним із тих, хто брав участь у розробці сучасної символіки українського війська.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.