ВУЛИЦІ ВОЇНІВ "НАХТІҐАЛЮ" НА ЛЬВІВЩИНІ НЕ БУДЕ

Голова Нежухівскої сільської ради Михайло Яхван в п'ятницю наклав вето на рішення ради про перейменування вулиці Миру в селі Райлів на вулицю Воїнів батальйону "Нахтіґаль".

Про це повідомляє "Комерсант".

Після недільного богослужіння люди оточили сільського голови біля церкви і зажадали "повернути вулицю Миру".

За словами Михайла Яхвана, відбудеться позачергова сесія сільради, де буде прийнято рішення зберегти колишню назву вулиці.

"Батальйон "Нахтіґаль" тут ніколи не був, ніхто зі старожилів села чи їхніх родичів не був у його складі", - пояснив голова сільради.

За словами голови, він не очікував "такого скандалу", а представники політичної партії "ВО Свобода" ввели в оману і його, і жителів села.

"До нас звернулися "свободівці" з пропозицією перейменувати вулицю. Почали збирати підписи - згоду дали тільки 38 чоловік з 322 мешканців села. Крім того, оскільки "ВО Свобода" виступила ініціатором такого рішення, то й селяни, і депутати ради думали, що всі фінансові питання з перереєстрації документів і виготовлення табличок візьме на себе саме ця партія", - додав Яхван.

Голова львівської обласної організації партії "ВО Свобода" Ірина Сех відмовилася коментувати ситуацію. Ініціатор перейменування вулиці у селі Райлів, депутат Стрийської райради від "ВО Свобода" Мар'ян Берездецький також уникає коментарів.

Нагадаємо, що минулого тижня за пропозицією Берездецького, який сказав, що "вулиця Миру - це пережиток радянських стереотипів", Нежухівська сільська рада Стрийського району Львівщини перейменувала центральну вулицю села Райлів з Миру на Воїнів батальйону "Нахтіґаль".

Прем'єр-міністр України Микола Азаров назвав таке рішення "ганьбою" і обіцяв поскаржитися Європі на депутатів від "Батьківщини", які підтримали перейменування.

У грудні 2010 року голова постійної комісії Київради з питань культури і туризму Олександр Бригинець заявив, що вулиця угорського комуніста Мате Залки на Оболоні буде перейменована на честь Романа Шухевича.

Батальйон "Нахтіґаль" (німецькою "соловейко") разом із батальйоном "Роланд" було створено в лютому 1941 року як українські легіони в німецькому Вермахті для участі у війні з СРСР. За різними даними, до "Нахтіґалю" входило від 330 до 400 членів Організації українських націоналістів під командуванням Романа Шухевича.

Влітку 1941-го батальйон брав участь у військових діях проти Червоної армії на території Української РСР. За його підтримки було проголошено акт відновлення української державності 30 липня 1941 року у Львові.

Після проголошення незалежної України нацисти заарештували причетних до політичного акту Степана Бандеру і Ярослава Стецька, що спричинило заворушення в батальйоні. У серпні 1941-го обидва підрозділи було відкликано з фронту і розформовано. Більшість бійців згодом перейшли в УПА.

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

У цей день здавалося, що буревії історії втомилися і зупинили свій руйнівний рух. Насправді над Київом зупинилося "око тайфуну", де вітру може не бути. Навколо ж української столиці усе пригиналося від буревіїв.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.