ВУЛИЦІ ВОЇНІВ "НАХТІҐАЛЮ" НА ЛЬВІВЩИНІ НЕ БУДЕ

Голова Нежухівскої сільської ради Михайло Яхван в п'ятницю наклав вето на рішення ради про перейменування вулиці Миру в селі Райлів на вулицю Воїнів батальйону "Нахтіґаль".

Про це повідомляє "Комерсант".

Після недільного богослужіння люди оточили сільського голови біля церкви і зажадали "повернути вулицю Миру".

За словами Михайла Яхвана, відбудеться позачергова сесія сільради, де буде прийнято рішення зберегти колишню назву вулиці.

"Батальйон "Нахтіґаль" тут ніколи не був, ніхто зі старожилів села чи їхніх родичів не був у його складі", - пояснив голова сільради.

За словами голови, він не очікував "такого скандалу", а представники політичної партії "ВО Свобода" ввели в оману і його, і жителів села.

"До нас звернулися "свободівці" з пропозицією перейменувати вулицю. Почали збирати підписи - згоду дали тільки 38 чоловік з 322 мешканців села. Крім того, оскільки "ВО Свобода" виступила ініціатором такого рішення, то й селяни, і депутати ради думали, що всі фінансові питання з перереєстрації документів і виготовлення табличок візьме на себе саме ця партія", - додав Яхван.

Голова львівської обласної організації партії "ВО Свобода" Ірина Сех відмовилася коментувати ситуацію. Ініціатор перейменування вулиці у селі Райлів, депутат Стрийської райради від "ВО Свобода" Мар'ян Берездецький також уникає коментарів.

Нагадаємо, що минулого тижня за пропозицією Берездецького, який сказав, що "вулиця Миру - це пережиток радянських стереотипів", Нежухівська сільська рада Стрийського району Львівщини перейменувала центральну вулицю села Райлів з Миру на Воїнів батальйону "Нахтіґаль".

Прем'єр-міністр України Микола Азаров назвав таке рішення "ганьбою" і обіцяв поскаржитися Європі на депутатів від "Батьківщини", які підтримали перейменування.

У грудні 2010 року голова постійної комісії Київради з питань культури і туризму Олександр Бригинець заявив, що вулиця угорського комуніста Мате Залки на Оболоні буде перейменована на честь Романа Шухевича.

Батальйон "Нахтіґаль" (німецькою "соловейко") разом із батальйоном "Роланд" було створено в лютому 1941 року як українські легіони в німецькому Вермахті для участі у війні з СРСР. За різними даними, до "Нахтіґалю" входило від 330 до 400 членів Організації українських націоналістів під командуванням Романа Шухевича.

Влітку 1941-го батальйон брав участь у військових діях проти Червоної армії на території Української РСР. За його підтримки було проголошено акт відновлення української державності 30 липня 1941 року у Львові.

Після проголошення незалежної України нацисти заарештували причетних до політичного акту Степана Бандеру і Ярослава Стецька, що спричинило заворушення в батальйоні. У серпні 1941-го обидва підрозділи було відкликано з фронту і розформовано. Більшість бійців згодом перейшли в УПА.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.